ТРИСЛАВ - В цілому суспільство ділиться на чотири класи

Головна статті
ТРИСЛАВ
Етнічні засади будови суспільства
Етнічні засади будови українського суспільства
Ключові поняття до розробки засад державної конституції
Конституційні засади будови і функціонування держави. Загальні положення і українські особливості
Загальна схема будови і функціонування держави
В цілому суспільство ділиться на чотири класи
Інтелектуально-духовний парламент
Самовідтворення етносу і держави
Всі сторінки

prapor

30. В цілому суспільство ділиться на чотири класи

(шари населення): на мудреців (вчені, системні менеджери, винахідники, творці нових систем, структур, технологій), на воїнів (що виконують функції захисту політичної системи від власного народу і захисту від посягань ззовні: військо, поліція, служби безпеки і т. д.), на фінансистів (банкіри, торговці, економісти; всі, хто опікується матеріальними взаємовідносинами в суспільстві) і на виробників (селяни, виробники промислового виробництва і сфери обслуговування людини: лікарі, вчителі, перукарі і т.п.). Перші мають важелі знань, другі – озброєння, треті – фінанси. Селяни і робітники не мають ніяких важелів і можуть використовуватись вищим ешелонами лише в якості «ричага» для переділу влади і власності.

31. Прошарок населення, що володіє матеріальним базисом, створює партії або інші відкриті, напіввідкриті і закриті організовані групи людей, що контролюють суспільство шляхом утворення із своїх представників органів влади. До структури влади належить президент (або король, цар, диктатор), прем'єр-міністр (з радою міністрів), парламент, а також вся вертикаль влади.

В Україні практично вся власність, а відповідно і влада, належить кільком олігархічним кланам, що володіють практично всім промислово-фінансовим капіталом (фінансовим менеджерам або третьому класу суспільства).

Примітка. Тип держави відповідає правлячому класу. Мудрецям--демократія, війсковим - диктатура, торговцям –фінансистам-- республіка.

32. Фінансово-промислові клани (олігархії) для збереження влади створюють партії, які незалежно від назви мають захищати інтереси владних структур. Якщо мова йде про соціалістичні чи комуністичні партії, то це групи людей, що максимально використовують народ для захоплення влади і перерозподілу власності (або ж контролю над нею) на свою користь.

В Україні політична система є деформованим віддзеркаленням політичних систем держав сусідів, що контролюють фінансовий і інформаційно-духовний простір, а тому майже всі відомі партії фінансуються олігархічними кланами і захищають їх інтереси за виключенням деяких невеликих партій і організацій національно-свідомого характеру. Яка б офіційна партія не перемогла на виборах, вона представлятиме і захищатиме інтереси олігархів.

33. В сучасній Україні на підтримку КЖД витрачається менше 0,618, що веде до його руйнації і зменшення можливостей контуру праці; при цьому левову частку суспільного продукту отримують не ті, хто забезпечує ефективне функціонування контуру праці, а державні чиновники – представники інтересів власної кишені і олігархічних кланів, що в симбіозі з американсько-ізраільським і російським бізнесом оббирають і руйнують український етнос.

34. Партії формують владні структури, до яких необхідно віднести главу держави, кабінет міністрів на чолі з прем'єр-міністром та парламент (Верховну Раду), а також майже всю адміністративну вертикаль. Для задоволення бізнес-інтересів місцевих фінансових кланів центральна влада може піти на поступки і частиною прибутків поділитись з «місцевим» бюджетом. Місцевий бюджет в основному витрачається на заходи, де потоки грошей відслідкувати неможливо (при перерозподілі цих потоків, що призначені для рішення задач суспільства . у власні кишені можновладців).

35. Існуюча влада підтримує стару конституцію (якщо вона не шкодить інтересам влади), або ж модифікує її під власні інтереси, перш за все з метою збереження влади і контролю над матеріальним базисом.

36. Щоб влада не ввійшла в антагоністичні стосунки із суспільством, її структура має відповідати рівню і характеру економічних відносин у суспільстві. При застої суспільства, тим більше при його регресії прогресивною думаючою частиною суспільства ведеться інтенсивний пошук виходу із кризи, пошук шляхів переходу до наступної більш високої ланки контуру праці, в той час як старі структури чинять шалений опір перетворенням. Для подолання цього опору в країні потрібна «тверда» рука, розумна диктатура сили, часто за допомоги військових інститутів. Після «наведення порядку» і переходу на більш високу організацію контуру праці до влади приходять менеджери (третій рівень). На зміну царю, президенту, диктатору і державі-тиранії приходить змішана президентсько-парламентська республіка, де умови диктують ринок і капітал. Та з часом нова ланка в контурі праці старіє, необхідно шукати нові шляхи і нові джерела існування суспільства і тоді головними діючими елементами стають мудреці (вчені, технологи, економісти і т.д.). Країна набуває рис демократії, суспільство стає менш прогнозованим і більш хаотичним. Строга підпорядкованість мішає пошуку, а тому влада переходить до мудреців, а на чолі владної вертикалі стає парламент і прем'єр-міністр від партії, що перемогла. В подальшому сценарій повторюється.

На даний момент Україна знаходиться в стані «країни-демократії» і ніяк не перейде до наступної ланки в контурі праці, для вступу в дію якої знадобиться президент-диктатор з твердою рукою і опорою на військових.

37. Кожне системне утворення, в тому числі і держава, може бути стійким і позитивно реагувати на зовнішні і внутрішні виклики лише за умови зворотного зв'язку. В державі, в якій економіка побудована на ринку праці і товару, механізмами зворотного зв'язку можуть бути економічні (матеріальні через ринок і фінансову систему), інтелектуальні (через загальний культурно-інтелектуальний рівень суспільства) і духовні (через збереження і розбудову загальноетнічних і загальнолюдських духовних надбань). Країною мають керувати три виборних парламенти (три ради): економічної організації суспільства, інтелектуального розвитку та духовного через виборчі системи.

38. Кожна держава має столицю, центр її життєдіяльності. Зі зміною джерела життєдіяльності і функції держави столиця може переноситись з одного місця розташування до іншого, бажано ближче до географічного центру країни.

Зважаючи на те, що життєдіяльність суспільства можна розділити на три сфери: матеріально-економічну, інтелектуально-інформаційну і духовну – в державі може бути від одної до трьох столиць. В Україні роль всіх трьох столиць виконує Київ. З часом адміністративно-економічна столиця може бути перенесена на Черкащину і побудована заново у відповідності до вимог ІІІ-го тисячоліття в зв'язку з перебудовою українського етносу. За Києвом може залишитись роль духовної столиці. Інтелектуальна столиця має бути побудована заново (на зразок Силіконової Долини), де будуть акумульовані найважливіші центри науки і освіти.

39. В Конституції прописується виборча система центральної влади і, за необхідності, місцевої. Юридично закріплюється право власності, структура влади і її функції, права і обов'язки членів суспільства, правила розподілу суспільного продукту на розвиток контуру життєдіяльності і території життєдіяльності, та на „проїдання".

40. Виборчі системи мають будуватись виключно ступеневим засобом. Кожні сім робітників вибирають свого менеджера-економіста. Менеджери вибирають старшого менеджера і так до економічного парламенту, що призначає прем'єр-міністра і кабінет міністрів.

41. Все, що входить до сфери життєдіяльності народу в цілому (читай етносу) України, є його власністю і не може бути власністю окремих осіб і груп населення. Приватною власністю може бути лише створене власними руками та інтелектом людини, але не дане Всевишнім для всіх.

42. Для стійкості етносу і його державного утворення необхідно користуватись правилом «золотого перетину» - не менше 3/5 території життєдіяльності етносу має належати етносу (державі) і, відповідно, всього обсягу власності.

43. Земля в Україні, як і інші природні скарби, належить усім українцям і не може належати конкретній особі чи суспільній організації. Земля, як і інші природні ресурси, не є продуктом праці і творчості людини і не може бути її приватною власністю. Держава може віддавати їх в тимчасове користування, але ні в якому разі це користування не повинно шкодити природному середовищу. Кожен, хто не виконує цього правила, має нещадно каратись, лишатись не лише приватної власності, а й позбавлятись можливості наносити шкоду в майбутньому.

44. Для контролю за суспільством організовуються інститути обмежень і покарань, а саме: прокуратура, судочинство, організації виконання покарань; інститути захисту влади від народу (поліція, служби безпеки) та захисту від зовнішнього ворога-конкурента (армія, яка найчастіше продовжує функції захисту влади від власного народу); інститути самовідтворення елементної бази держави (охорони здоров'я; сім'ї, матері і дитини; освіти і виховання), інститути програмування суспільства під інтереси еліти держави, а під інваріанти етносу (культура, мистецтво, церква, засоби масової інформації), а також інститути підтримки існуючого матеріального базису і його розвитку по ланках контуру праці (сільського господарства, промисловості, суспільних комунікацій, науки, економічних відносин та захисту від надзвичайних ситуацій).

45. Права громадян в державних структурах в контексті до влади в основному декларуються (покарати владу за порушення своїх прав громадянин не має ніяких можливостей, якщо влада сама не зацікавлена в покаранні когось із своїх з метою підсилення свого авторитету і можливостей). За обов'язками слідкують і карають нещадно владні інститути (щоб було неповадно і щоб ніхто не засумнівався в силі і можливостях влади).

46. Конституційний розподіл додаткового суспільного продукту на підтримку держави і на проїдання йде в усіх державах за принципом: годуй робітника лише в міру підтримки його ефективної працездатності і отримання максимального прибутку.Нині перевага в розподілі надається в наступному порядку: а) на користь бізнесовим інтересам влади; б) на задоволення запитів державних інститутів, створених владою; в) на селянина і робочого. Виходячи із етнічної доцільності, на першому ьісці має бути ьайбутнє етносу: сімї і дитинство, освіта, виховання,життєздатне природньо-етнічне середовище.

47. Держава має контролювати розподіл суспільного продукту за принципом золотого перетину, згідно з яким на підтримку існуючого контуру життєдіяльності має витрачатись не менше 0,618 всього суспільного продукту. Решта розподіляється на розбудову КЖД і на підтримку структури держави та на задоволення непродуктивних запитів громадян (на проїдання).



.