2. Принципи і закони будови Всесвіту

Все, що існує, будується і діє у відповідності до принципів закладених в основу світобудови.

Як говорив Г.Будда: навіть боги підкорюються дхармам – вічно існуючим законам будови природи.

Пізніше знаходимо подібний за змістом вислів у Гьоте:

Якби в свідомість людини не була закладена «матриця» кольорового бачення, людина б ніколи не побачила цей світ кольоровим, бо не існує пофарбованих атомів і пофарбованих променів світла.

Теж саме відноситься і до звуків людської мови. В коливаннях повітря немає ні любові, ні ненависті, ні болю, ні радості – все це наше, людське (і не лише) сприйняття оточуючого нас Всесвіту через «матриці» свідомості.

Пізніше ці «матриці» З.Фрейд назве «архетипами», а його учень К.Юнг «вічно існуючими ейдосами».

За іншою версією одночасно зі звуком надходить ще щось, не механічне; те, що сприймається через «духовний» канал.

Але при розбудові різних світів використовуються не всі існуючі в природі закони і принципи, а лише ті, що відповідають задуму Творця.

До законів і принципів, що обумовлюють будову даного світу слід віднести:

-  ті, що загальні для всіх світів (або вихідні);

-  ті, що притаманні поставленій задачі, меті творення;

-  ті, що відповідають за процес рішення задачі;

-  ті, що охоплюють простір рішення задачі і впливають на перебіг процесу;

-  ті, що відповідають кінцевому результату рішення задачі .

До загальних відноситься, перш за все, принцип Троїці: Все існуюче трисутнє і несе в собі матеріальну (структурну) основу, інформаційну (розум,свідомість) і духовну складові (під духовною складовою в подальшому будемо розуміти те, що надає існуючій матерії властивості життя).

Закон Троїці відстежується у багатьох наслідках:

-  кожна система (об’єкт, істота) переживає (проходить) три стадії: становлення, зростання і набуття необхідних для виконання задачі рис функціонування, життєдіяльності в межах стійкості виконання задачі, та стадію згасання, розпаду, завершення;

-  в якому завгодно процесі присутні три якості (три гуни): активності (або сили, що спонукає дію), інертності (або протидії активності) і гармонії що поєднує всі складові процесу в єдине гармонічне ціле ( в фізиці ця якість називається когерентністю всіх структур і процесів).

Із даного наслідку витікає інший, а саме: світ творився, твориться і буде творитися в минулому, сучасному і майбутньому.

В фізиці активність і інертність ототожнюються із співвідношенням між стаціонарністю і рухом, між потенціальною енергією U і кінетичною енергією W (маючи на увазі, що потенціальна енергія це завжди енергія взаємного розташування взаємодіючих структур, а кінетична енергія - це енергія руху, змін, перебудови).

Якщо W – структура стаціонарна (тверда), якщо W=U – структура перехідна, текуча (рідинна), якщо W>U – спостерігаємо процес перебудови структур.

Другим визначальним фундаментальним принципом будови Всесвіту є принцип енерго -інформаційної пари:

Якщо через два різних (хоча б по одному фізичному параметру) середовища пропустити потік якогось фізичного параметра то, при його переході в друге середовище, утвориться потенціал ( різниця значень) одного або кількох фізичних параметрів, що, в свою чергу, ініціює утворення замкнутого кільця потоку цього (або цих) параметрів.

Дія енерго-інформаційної пари може бути як зверху вниз (від складних структур до простих, від Метагалактики до атомів) і знизу вверх (від атомів до зірок і Метагалактики, коли маленькі «колеса» елементарних часток крутять більші, а ті ще більші). На користь першої гіпотези говорить потік енергії від ядер галактик до зірок, від зірок до планет і т.д. На користь другої версії «дивна» синхронність всіх фізичних явищ в Метагалактиці (видимому для спостережень Всесвіті), а також незмінність значень спінів (моментів кількості руху) всіх елементарних часток.

Подібні колективні явища можуть бути лише в випадку, коли енерго-інформаційний потік «досягає « кожної точки нашого трьохвимірного простору в одну і ту ж мить часу. Останнє можливе лише при умові рівності шляху до кожної точки Всесвіту від витоку енергії. Модель, що задовольняє цій вимозі, подібна до кола (двовимірний простір), до поверхні сфери (трьохвимірний простір), до трьохвимірної поверхні чотиривимірної сфери і т.д. (маючи на увазі що одновимірне коло обмежує площину, двохвимірна площина – трьохвимірну сферу, трьохвимірна поверхня – чотирьохвимірну). Модель трьохвимірної поверхні чотирьохвимірної сфери добре вписується в модель Всесвіту, що розширюється, але не має центру розширення (кожна точка поверхні сфери, що розширюється, може вважатись центром розширення поверхні).

Іншими словами: потік одного фізичного параметра через два різних середовища народжує кільце потоку іншого фізичного параметра. Даний ефект носить назву енерго-інформаційної пари (ЕІП).

Чому не просто енергетичної (чи енерго-динамічної) пари а енерго-інформаційної? Справа в тому, що під інформацією ми розуміємо різницю значень хоча б одного фізичного параметра в двох точках простору, або в двох миттєвостях часу. Потік якого завгодно фізичного параметра переформовує фізичне середовище (через яке він тече) під себе, змінюючи його структуру. Зміна структури – це стирання попередньої інформації і формування (запис) іншої (нової) інформації.

На принципі енерго-інформаційної пари побудовані всі структури і процеси в природі.

Енерго-інформаційний привід Всесвіту «крутить» «кільце» Метагалактик, на ньому утворюються «кільця» галактик, на галактичних – зоряних систем і т.д., якщо розглядати даний процес з точки перерозподілу енергії. Але можливий і протилежний процес: ЕІП, що перетинає тривимірну поверхню чотиривимірної сфери в одну і ту ж мить крутить елементарні частки, ті атоми і так далі по ступенях організації матерії.

Для функціонування ЕІП необхідно мати відповідне середовище. Тому наступним загальним принципом будови Всесвіту є принцип Короленка-Кюрі (К-К):

Якщо в середовище помістити об’єкт, то об’єкт переформує середовище, або навпаки: середовище переформує об’єкт під себе.

Ще на початку ХХ сторіччя письменник Короленко сформулював цей принцип по відношенню до людського суспільства наступним чином:

Якщо принца оселити в конюшні, то він не заспокоїться доти, доки не приведе її до стану, придатного для життя. Але якщо поселити конюха в палац, то він теж не заспокоїться, доки не перетворить палац на конюшню.

Існує глибинний зв'язок між внутрішнім станом об’єкта (людини) і оточуючим середовищем. Якщо в думці людини «смітник», то вона не заспокоїться, доки не перетворить своє помешкання в «смітник» також. Цього вимагає третя гуна – гармонії., а в фізиці принцип когерентності (гармонійного зв’язку всіх процесів і структур в природі).

Принцип Короленко-Кюрі відноситься не лише до взаємодії об’єкта з середовищем, але й до взаємодії потоку з середовищем, потоку з потоком, середовища з середовищем.

За принципами Троїці, ЕІП і К-К формуються всі процеси в природі, при тому, що ці принципи проявляють себе в різних ситуаціях по різному і відомі, як наслідки, під іншими назвами.

До принципів причетних до ЕІП і визначальних для протікання процесів відносяться:

-  принцип експоненти;

-  принцип оптимальної дії;

-  принцип надлишковості (наслідок принципу К-К);

-  принцип зворотного зв’язку .(він же кар(м)и через повернення до початкової події в колообігу ЕІП);

-  принцип розвитку по спіралі ( самовідтворення);

-  принцип максимуму і мінімуму виробництва ентропії в нестаціонарних і стаціонарних процесах;

-  принцип інертності (гіроскопічності, цементації) і його доповнюючий;

-  принцип протидії;

-  принцип відповідності часу функціонування (життя) часу виконання задачі;

-  принцип еволюції (розвитку і пристосування);

-  принцип концентрації і розсіювання;

-  принцип компенсації (в консервативних системах для інваріантних величин);

-  принцип невизначеності (для неінваріантних параметрів);

-  принцип інваріантності;

-  принцип когерентності.

Ведучи розмову про «принцип експоненти» відчуваєш захоплення від простоти і невимірної «геніальності» цього принципу:

Швидкість процесу пропорційна потенціалу на дану мить.

Примітка: в математиці похідна від експоненти є експонента: (ex)'=ex.

Зауваження: потенціали бувають як структурні, так і кінетичні.

Зауваження: твої можливості завжди пропорційні тому ресурсу, який маєш. Інша справа – чи можеш ти ним скористатись.

На принципі експоненти будується один із найбільш досліджуваних в математиці і фізиці (відповідно і один з найбільш відомих) принцип оптимальної дії (в дещо звуженому вигляді він має назву «принцип найменшої дії», або ПНД):

Сума (інтеграл) різниці між кінетичною і потенціальною енергією в кожну із миттєвостей якого завгодно процесу буде найменшою. І це стосується всіх відомих процесів у природі.

Поясненням сутності ПНД є те, що він є результатом двох експонент: від структурного і кінетичного потенціалів. Прикладами можуть бути рух маятника або рух космічного апарата в полі тяжіння Землі та т.п.

Результатом дії принципу експоненти ( і відповідно ПНД) є те, що всі відомі функції можна розкласти в ряди гармонійних (тригонометричних: sin, cos...) функцій. Можливість представити фізичні процеси в вигляді результату гармонійних функцій носить назву хвильового принципу:

Всі процеси, що мають у своєму складі потенціальну і кінетичну складову, мають і хвильові компоненти в кожну мить їх протікання.

Іншими словами, в рішенні рівнянь, що описують такі процеси, окрім експонент завжди будуть присутні ще й гармонійні складові (тригонометричні функції).

Хвильовий принцип діє не лише в середовищах незалежних від людини, але й в процесах суспільного середовища.

Зауваження: при визначенні середовищ незалежних від людини, маємо не забувати, що весь Всесвіт живий і розумний, і що його розвиток підкоряється незмінним вічним принципам.

Які завгодно зміни в природі носять назву «рух». Зміни можуть бути внутрішніми (всередині системи) і зовнішніми ( зміна стану системи чи об’єкта відносно зовнішніх структур). При розгляді стану об’єкта необхідно мати на увазі, що без взаємодії з зовнішнім середовищем параметри системи, що характеризують її назовні (на границі), не змінюються, не залежать від змін всередині.

Рух об’єкта може бути поступальним і обертовим. При поступальному русі напрямок руху не змінюється (відсутня перпендикулярна напрямку руху складова зовнішньої дії). При обертовому русі частина, чи всі складові об’єкта рухаються навколо центра системи, або штучно зафіксованої точки (точка опори, вісь обертання і т.п.).

Під центром системи розуміються центри рівноваги по якомусь фізичному параметру, що визначається за правилом моментів.

Під моментом фізичного параметра розуміють добуток значення самого параметра на відстань до центру системи.

Прикладами центрів систем може бути центр тяжіння,центр тиску, центр площі, точка (лінія) математичного очікування і т. д.

Обертовий рух може бути еліптичним, або круговим (частковим випадком еліптичного): рухом у взаємно перпендикулярних напрямках і може розглядатись як результат хвильового руху. При незмінному значенні відстані до центру обертання, або при r=const, r можна представити як:

r2=a2+b2=(r cos φ)2+(r sin φ)2=r2(cos φ2+sin φ2),

де проекції r змінюються за хвильовим принципом.

Примітка. В загальному випадку еліптичного руху картина та ж сама, але дещо складніша для опису.

Дію хвильового принципу можна спостерігати повсюдно, в тому числі і при розгляді функцій розподілу ймовірності (в статистиці та теорії ймовірностей), а також у теорії випадкових процесів (ілюстрацією може бути ефект Шноля в біології).

При незмінності енергії в хвильовому русі (сума кінетичної і потенціальної складових незмінна: W+U=const), повне значення енергії можна знайти по квадрату амплітуди коливань – або по значенню одної складової, коли інша дорівнює нулю.

lekcia-2-fig-1

Чисто поступальний, як і чисто обертовий рух, в природі зустрічається не часто, і розглядається окремо тоді, коли другою складовою можна знехтувати. При їх значеннях одного порядку спостерігається гвинтовий рух, рух по спіралі, або вихровий рух.

Про те, що електромагнітна хвиля є результатом саме такого руху, можна судити вже по тому, що енергія хвилі знаходиться як:

E2+H2=const,

де E – електрична, потенціальна складова, а H – магнітна, кінетична складова.

Механізм вихрового руху є визначальним для утворення потенціальних стаціонарних і кінетичних структур в будові природи (стаціонарних коли центри систем не змінюють взаємного розташування і кінетичних, коли спостерігається їх відносний рух в рамках системи більш високого порядку). До кінетичних відносяться також вихори, що існують не завдяки консервативності системи, а завдяки рівності балансу енергії, що приходить і віддається. До останніх відносяться вихори в повітрі і воді. Подібні вихори рухаються до тих пір, поки притік фізичного параметра являє собою вихор-хвилю.

Вихрова природа світла і утворення з нього елементарних часток речовини за наявності необхідної для цього енергії та значень інших фізичних параметрів носить ще одну цікаву назву: принципу «Сварги», або «свастики» від слова «Свастя» - світло.

Сварга – це вихор «зламаного» сонячного проміння; світловий вихор, що творить світ речовини.

На вихровому ефекті формується ефект зворотнього зв’язку:

Під зворотнім зв’язком розуміють вплив попередніх параметрів кільця ЕІП на його наступні через зміну параметрів середовища, або через вплив на утворюючий «кільце» потік фізичного параметра.

При цьому необхідно мати на увазі, що вплив може бути як позитивним (на збільшення потоку параметра), так і від’ємним, гальмуючим.

По відношенню до біосфери чи людського суспільства,діяльність і життя яких будується на принципі енерго-динамічної пари (кільце якої являє «вихор»), а також зважаючи на те, що параметри цього «вихору» змінюються в часі (в залежності від структурних змін середовищ, в яких виникає ефект ЕІП), говорять про принцип «розвитку по спіралі». При цьому, спіраль розвитку не обов'язково є прогресивною, бо все залежить від потоку енергії ззовні і від розбудови самого кільця ЕІП в даному середовищі!

Вплив параметрів кільцевого (вихрового) потоку параметрів ЕІП простежується не лише в детермінованих процесах, а також і в тих, де результатом дії кількох (або багатьох) різних чинників (аргументів) є стохастичний (непередбачуваний) процес. В цьому випадку говорять про дію «закону (іноді принципу) arccos-cа», коли замість рівноймовірного, із багатьох варіантів результату, ймовірність одного стає на деякий час більшою. Даний ефект не є передбачуваним і залежить від механізму формування кінцевого результату.

Іншими словами: вплив початкових умов на процес формування результату статистичного процесу може бути відстеженим лише на перших «кроках процесу». В цьому випадку зміна значень початкових (вихідних) параметрів процесу не впливає на кінцевий результат, значення якого обумовлюється лише механізмом (фізикою) самого процесу (так званий «ефект Матфея»).

Даний закон (arcos) відомий під висловами: успіх породжує успіх, біда кличе біду, у кого є, тому і дано буде та т.п. Найчастіше вихід на авансцену «закону arсcos-са» зобов’язаний втручанням у процес якоїсь зовнішньої причини – детермінанти.

Вплив втручання на результат випадкового процесу відомий під іншим прислів’ям: стукайте і відкриють, шукайте і знайдете, просіть і дано буде.

З іншої сторони даний ефект, що отримав назву «ефекту Матфея» (за висловами в Євангелії від Матфея), відомий під принципом концентрації і розсіювання:

У кого є, тому і дано буде, у кого немає – у того і останнє відніметься.

Взаємозв'язок принципів ЕІП і К-К обумовлює два важливих принципи, що відомі під назвами «максимуму виробництва ентропії» і «мінімуму виробництва ентропії». Згідно з принципом Короленка-Кюрі потік фізичного параметра перебудовує середовище під себе (і навпаки). Але на перебудову середовища необхідно затратити енергію. Витрачена енергія на перебудову середовища називається «ентропією» (так само як і відтік енергії за межі системи зі змінами структур системи). Згідно з принципом максимуму виробництва (втрат) ентропії (енергії) витрати енергії максимальні під час перебудови середовища.

Яка завгодно перебудова є перехідним процесом від одної структури до іншої. Процес перебудови називається нестаціонарним, а тому принципи максимуму і мінімуму виробництва ентропії можуть бути сформульовані дещо інакше:

Виробництво ентропії (втрати енергії) максимальне в нестаціонарних процесах і мінімальне в стаціонарних.

Коли ж середовище перебудовано у відповідності до потоку, енергія витрачається лише за межі системи і тоді говорять про мінімум виробництва ентропії (втрат енергії);

Втрати енергії (виробництва ентропії) в стаціонарних процесах мінімальні.

Процесу перебудови середовища відповідає принцип протидії:

Енергія в стаціонарних процесах витрачається лише на підтримку параметрів середовища і потоку через нього.

Всяка дія породжує рівну собі, але протилежно спрямовану протидію.

Протидія сприймається як стійкість попереднього стану (або структури), як інертність в поступальному русі, як гіроскопічність в обертовому, жорсткість, «цементація» та т.п. в різних процесах, і часто сприймається як принцип консервативності всіх явищ у природі.

В фізиці це третій закон Ньютона: кожна сила породжує подібну із знаком мінус, або F=-F.

lekcia-2-fig-2Третій закон Ньютона це і закон балансу водночас, за яким зміні потенціальної енергії відповідає рівна їй зміна кінетичної. Оскільки зміні обох енергій відповідає один і той же шлях, то це і буде F=-F.

За законом цілісності (нерозривності) простору існування об’єкта при його переміщенні з одного місця в інше на його заміщення має прийти тотожня конфігурація матеріальності, переміщення якої сприймається як протидія. Мається на увазі те, що реакція на переміщення відбувається лише під час зміни стану (витрат енергії на цю зміну) системи (деформація простору і його відновлення)!

Одночасно протидія, інертність є своєрідними компенсаторами, що врівноважують, роблять динамічно стійкою систему, що змінюється:

Всякому порушенню стійкості, нейтральності, симетрії об’єкта відповідає доповнююча його до нейтральності конструкція (принцип компенсації) (як пуансон доповнює матрицю і навпаки).

Наступним принципом, що визначає параметри процесу, є:

Час існування (життя, функціонування) об’єкта відповідає часу виконання задачі покладеної на цей об’єкт.

При цьому слід мати на увазі, що спочатку об’єкт (система) створюється під конкретну задачу, а потім даний об’єкт (чи подібний йому) може виконувати інші задачі, час виконання яких не обов’язково відповідає початковій. Останнє зауваження відноситься перш за все до діяльності людини.

Якщо даний об’єкт стає елементом системи, час функціонування якої відрізняється від часу функціонування даного об’єкту, то час його «життя» змінюється і буде відповідати часу необхідному для виконання задачі системою. Так одноклітинні організми з часом існування від хвилин до кількох годин у складі багатоклітинного організму можуть існувати роками.

З точки зору принципу ЕІП (енерго-інформаційної пари) існування кільця потоку, ініційованого іншим потоком, відповідає часу дії цього потоку (потоку що утворив ЕІП). Окрім того, кільця ЕІП, що продукуються потоком фізичного параметра, знаходяться в гармонійному (когерентному) співвідношенні між собою. Всі природні процеси та явища пов’язані між собою як гра різних музикальних інструментів (принцип когерентності) під час виконання музичного твору.

Наслідком поєднання ЕІП і принципу К-К є ще один принцип еволюції (для «неживих» систем відомий під принципом Ле-Шательє):

Система, що знаходиться під впливом зовнішніх факторів розвивається (переформовується) в напрямку зменшення дії цих факторів.

Як бачимо, це той же принцип Короленко-Кюрі, але сформульований для визначення напрямку розвитку, еволюції системи.

При переформатуванні об’єкта (системи) під нові умови процес може йти як у напрямку ускладнення, так і в напрямку спрощення. Еволюція об’єкта залежить від енергетики процесу, на якому побудоване «кільце» життєдіяльності об’єкта, бо саме від енергетики залежить послідовність (і складність) ЕІПар, побудованих на основоутворюючому потоці. (принцип фрактальності процесів і структур).

Під фракталом розуміють подрібнене, ламане (або: куди не подивись скрізь одне й теж саме).

Перебудована під процес структура є фрактальною.

Кожна структура відтворює себе в даному середовищі або до меж середовища, або (в необмеженому просторі) до межі енергії, що може бути задіяна на перебудову середовища. При наявності неврівноваженості нових структур – на їх підтримку.

По відношенню до ієрархії ЕІП, що утворюються (розбудова) послідовно одна на одній, їх розмноження залежить як від наявності необхідних ресурсів в середовищі, так і від залишкової енергії необхідної для побудови наступного кільця ЕІП.

При розгляді принципу компенсації замість руху зарядів в середовищі можна розглядати «рух дірок», що залишаються від зарядів. Цей ефект аналогічний теоремі Гауса-Гріна, згідно з якою параметри, властивості і їх зміни всередині об’єкта продукують відповідні зміни параметрів на його поверхні. Розглядаючи те, що на поверхні, можна отримати відповідь на те, що відбувається всередині.

При розгляді принципу компенсації необхідно звернути увагу на те, що так само як взаємодіють між собою об’єкти, точно так (але як дзеркальне відображення) взаємодіють їх компенсатори. Якщо недостатньо ліків, то за допомогою хоча б одної молекули можна створити багато «матриць» у відповідному середовищі (одним з яких може бути вода) з тим, щоб уже через них подіяти на матриці «вірусів» з наступним впливом останніх на самі віруси.

Ще одним важливим принципом світобудови є принцип концентрації і розсіювання:

Зростання значень якого завгодно фізичного параметра в визначеній області відбувається до межі перевищення значення кінетичної енергії відносно величини потенціальної, після чого спостерігається його розсіювання.

Той же ефект можна спостерігати і при постійному значенні кінетичної енергії, але при зниженні величини потенціальної енергії системи.

Концентрація якогось параметра в окресленому просторі зумовлюється не лише співвідношенням кінетичної (W) і потенціальної енергії (U): WU, а ще й щільністю заповнення, при умові, що кожна складова заповнення має W

Розглядаючи принцип концентрації і розсіювання, необхідно мати на увазі, що значення U може обумовлюватись як законами тяжіння, так і штучно створеними бар’єрами на поверхні простору концентрації (фізично, в просторі, в часі, інформаційно і т.д.).

Зауваження: при розгляді «фізичних « бар’єрів маються на увазі бар’єри параметрів, що розглядаються в традиційних курсах фізики. В дійсності все, що існує має трактуватись в рамках фізики живого розумного Всесвіту..

Ефект розсіювання не є абсолютним (точніше безмежним), а лише в рамках системи більш високого порядку, що має своє значення U (потенціальної енергії).

З ефектом концентрації і розсіювання тісно пов'язаний ефект критичного значення одного фізичного параметра чи їх комплексу (якщо функція залежить від декількох змінних). В різних розділах знання ці критичні значення отримали назву критичної маси, критичної концентрації, порогу переходу, критичних границь і т.п.

Перераховані визначення правомірні для всіх процесів і явищ при рівності значень кінетичної і потенціальної енергій, при балансі їх витрат і надходжень по визначальному параметру, або по їх комплексу.

З поняттям критичних значень асоціюється принцип переходу кількості в якість і навпаки, а також принцип інваріантності для консервативних систем:

Кожна організована система може існувати і виконувати покладені на неї функції за умови незмінності визначальних для рішення задачі параметрів (які носять назву інваріантів системи).

Особливим принципом світобудови можна назвати «принцип невизначеності», згідно з яким:

Точне визначення одного параметра пов’язане з неможливістю точного визначення попутнього, доповнюючого параметра.

Принцип невизначеності відомий в фізиці як співвідношення невизначеності Гейзенберга, теорема Белла в теорії інформації, а також за висловом І.Христа: «Дух Божий присутній там, де відсутній, і відсутній там, де присутній «.

Інший варіант принципу невизначеності знаходиться у вислові: «він знає все про ніщо і нічого – про все».

Сутність невизначеності в тому, що людська свідомість (як і інформаційні можливості якої завгодно обмеженої системи) обмежена. І якщо людина займає більшу частину свідомості більш загальною інформацією, то менше залишиться на деталі і навпаки. Аналогія в погляді людини з висоти польоту, звідки вона бачить багато, але в загальному вигляді без деталей, а якщо спуститься на Землю – бачитиме все детальніше, але не матиме ніякого уявлення про оточуючий її світ.

Фізика цього принципу заклечається у тому, що на відміну від консервативних систем, в яких значення інваріантних параметрів зберігаються, у відкритих системах, або взаємопов’язаних консервативних (як два «басейни» одних параметрів між собою)за час вимірювання, та за рахунок зміни «консервативності» під час взаємодії з приладом, параметри системи змінюються.

Не доповнюючи систему «приладом» ми не можемо нічого сказати про значення її параметрів, але доповнення уже змінює параметри «системи», що розглядається.

Цікава аналогія в цьому відношенні з теремою Гьоделя: Засобами системи не можна визначити непротирічність даної системи. Для цього необхідно «протестувати» її засобами іншої системи (наприклад математику фізикою). Але як тільки ми доповнимо систему, що розглядається, іншою, як їх сукупність теж не може бути визначена як непротирічна і т.д.

Необхідною умовою протікання якого завгодно процесу є територія функціонування системи, територія життєдіяльності (ТЖД):

Під ТЖД слід розуміти суму фізичного, інформаційного і духовного просторів, у тому числі їх поєднання, яке дає можливість виконати задачу, що стоїть перед системою.

Під ТЖД необхідно розуміти не лише фізичний простір, а, перш за все, функціональний.

Територія життєдіяльності селянина – це ділянка землі з деякими ресурсами біосфери; для вченого основна складова – інформаційний простір, для священика – духовна сфера.

Простір життєдіяльності і його складність за принципом Короленка-Кюрі залежить від складності і функцій об’єкта життєдіяльності.

Відповідно до будови Всесвіту, його троїчності в кожному об’єкті, знаходять своє відображення і всі складові. При функціонуванні в середовищі з конкретними параметрами об’єкт має відповідати цьому середовищу, а тому монада об’єкта має нести в собі «програми « життєдіяльності в даному середовищі.

Під монадою розуміємо структурно- і інформаційно-неподільне забезпечення будови та функціонування системи (чи об’єкта).

Кожна монада має забезпечити виконання майбутнього класу задач. Разом з програмами забезпечення життєдіяльності програми виконання задач становлять проект об’єкта, який під час свого функціонування зможе пристосуватись до зовнішнього середовища і сформувати в ньому ТЖД.

Всі об’єкти біосфери Землі мають бути пристосовані під умови Землі (під ії параметри) і тому мати подібні програми життєзабезпечення.

Монада є ядром системи, а програми під варіативність середовища і варіативність задач – периферією, надбудовою, змінною частиною інформаційного (а пізніше і матеріального) забезпечення виконання задачі.

Співвідношення між стабільною частиною і варіативною визначається числом золотого перетину φ. Особливістю цього числа, як основи розвитку процесу, є те, що при φ спостерігається затухання, при φ=0,618 - стабільність, а при φ>0,618 - розвиток, але при умові стабільності, незмінності на даний момент значення ядра, та його зростання при зростанні периферії.

Мається на увазі, що пропорційно зростанню ядра має зростати і периферія, та навпаки. Якщо ж значення варіативної частини перевищить значення (1-φ), то система деградуватиме внаслідок стохастичності та втрати енергії і інформації на непродуктивні варіанти, якщо ж це значення буде менше (1-φ), то система або «зупиниться», або буде «цементуватись», стане інертною, непристосованою і це теж призведе до її деградації.

Особливістю кожної монади є те, що вона має розбудувати себе за рахунок зовнішнього середовища (втілитись матеріально) з одночасною зміною під себе зовнішнього середовища.

Розбудова монади до об’єкта відбувається за фрактальним принципом (так само як і перебудова зовнішнього середовища під виконання задачі).

Монада створює зразки майбутніх структур, які, генеруючи собі подібні конструкції, розбудовують як системи життєзабезпечення, так і ТЖД монади.

Першозразок, за яким фрактально відтворюються подібні, чи першоматриця, що «штампує» подібні конструкції, відноситься до центрів дії. По відношенню до центру дії фрактал прагне захопити весь «вільний» простір, а тому його розповсюдження відбувається за принципом Гюйгенса.

Формування фронту Гюйгенса – це формування сферичної поверхні, що при мінімальній площі охоплює максимальний об’єм (за умови руху фронту від початкового центру дії в n-вимірному просторі).

Схема формування фронту Гюйгенса – та ж сама, що й формування нормального розподілу ймовірності в просторі та Пуассонівського в часі (за схемою Паскаля визначення коефіцієнтів бінома Н’ютона). З цієї ж схеми витікає правило моментів (математичного очікування, центру дії, рівнодіючих параметрів та т.п.),а також правило середньоквадратичного відхилення від математичного очікування (моментів інерції різних параметрів: маси, площі та інших фізичних параметрів).

Розподіл параметра в радіальних напрямках формує круг або сферу, в результаті чого в розподілі Гауса (нормальному) з’являється число π, а швидкість перерозподілу параметра в просторі і часі пропорційна потенціалу в сусідніх точках простору і часу, що дає в розподілах ймовірності число е ≈ 2,7 (експоненту).

Кожна точка фрактала (хвиля за Гюйгенсом) є центром, джерелом подальшого формування фрактала (наступної хвилі).

Завдячуючи тому, що кожна точка фрактала є «центром» незалежно від початкової конфігурації фрактальної структури (джерела), уже через кілька кроків розвитку фрактальна структура в необмеженому просторі набуває сферичної форми.

В багатьох процесах, побудованих за фрактальним принципом, результат процесу не залежить від початкових умов, а залежить лише від фізичного механізму закладеного в основу процесу.

Характерною особливістю яких завгодно сферичних конструкцій є мінімум поверхні при максимумі об’єму .

Співвідношення між евклідовим і сферичними просторами задається трансцендентним числом π (як співвідношення довжини кола чи площі поверхні сфери і відстані до центра r).

За фрактальним принципом формуються розподіли ймовірності: нормальний Гауса в просторі і пуасонівський у часі.

2π=2πr/r, де r - довжина кола. Якщо π, отримуємо сферичну геометрію Рімана, якщо π>0,314 - гіперболічну геометрію Лобачевського. В цьому відношенні число π нагадує число φ. Якщо π - периферія по відношенню до ядра зменшується - цементація, консервативність, недорозвиненість процесу. Якщо ж π>0,314 - все навпаки: периферія більша за ядро, процес стохастичний і мало прогнозований.

При дії ЕІП «кільце» (об’єкт, система), що утворюється, буде консервативною системою. В консервативній системі змінюється лише один, або кілька визначальних параметрів, що відповідають за розвиток і еволюцію, за виконання задачі. Значення всіх інших параметрів не змінюється. Зберігаються і по відношенню до них формулюються закони збереження (але при однорідному потоці часу). Доповнююча до дії енергія в однорідному потоці часу теж буде сприйматись як постійна, і по відношенню до неї можна формулювати закон збереження енергії.

Кожне кільце ЕІП є консервативною системою, а «структура» його дії – блоком у будові природи. З малих блоків складаються більші, з останніх – ще більші. І це носить назву принципу блоковості в природі.

На початку ХХ сторіччя Е.Ньотер сформулювала знамениту теорему:

Кожному закону природи відповідає свій вид симетрії (і навпаки).

Для параметрів, що не входять в перелік інваріантів (незмінних параметрів на час консервативності) спостерігається асиметрія.

Закону збереження енергії відповідає однорідність часу; закону збереження кількості руху (імпульсу) – однорідність простору, моменту кількості руху – ізотропність простору і т.д.

У Всесвіті нашого помешкання діють принципи і закони консервативної системи. Наявність законів збереження говорить про те, що по параметрах збереження наш Всесвіт є замкнутою консервативною системою, в той час як по «асиметричних параметрах» – відкритою.

До параметрів з порушенням симетрії відносяться простір (через ефект несиметричності обертового руху), час ( з односпрямованістю з минулого в майбутнє) і магнітне поле ( з якостями вихрового, обертового руху).

В той же час поєднання обертового руху з магнітним полем перетворює процес в симетричний, незалежний від спрямованості у часі.

Повертаючись до принципу компенсації, приведені порушення симетрії можна пояснити тим, що порушення просторової симетрії компенсується порушеннями часової і зарядової (та навпаки). (Сказане є відомою теоремою СРТ у фізиці).

Як зазначалось вище ЕІП вищого порядку породжує ЕІП (пари) нижчого рівня. Ті, в свою чергу, ще нижчого і т.д. В той же час блоки-цеглини нижчого рівня можуть використовуватись як цеглинки для більш високого рівня будови систем і об’єктів (не лише зверху вниз, а й знизу вгору). При утворенні речовинного Всесвіту кінетична енергія переходе в потенціальну будови речовини шляхом розбудови малими ЕІП великих, а при його руйнації, при перевищенні кінетичної енергії над потенціальною, процес іде в зворотному напрямку.

Наслідком принципу блоковості в будові природи є те, що при розпаді, руйнації системи остання розпадається, але лише до рівня стабільності складових одного з рівнів організації, після чого вони використовуються як блок для розбудови систем більш високого порядку.

Цікавим наслідком фрактальної розбудови ЕІП і структур, що їм відповідають, є те, що кільце одної ЄІП в рамках материнської ЄІП має набагато менший простір функціонування і може легко переміщуватись в просторі материнської. Цей ефект називається принципом проникності, прозорості в будові матерії.

Блокова природа організації матерії з необхідністю наявності потенціалів (через «+» і «-», «N» і «S» та т.п.) при різнополярній конструкції зборки забезпечує стійкість системи. Саме тому в природі спостерігається дія принципу подвійності:

- як в системі, що розвивається;

- так і на межах зборки систем.

Як наслідок система може бути описана ( і відновлена) як «знизу», так і «зверху» (як з одного «боку», так і з іншого).

Ще одним наслідком є відомий ефект лікування «подібного подібним» (пуансон матрицею і навпаки), або ж заміною пуансона на пуансон і матриці на матрицю (незалежно від того, що розгядається: процес, структура чи об’єкт).