Сходження Роду

2004 рік. Листопад, передзимок. У серці України, в Києві відбувається щось незвичайне. На вулицях більше мільйона люду! І не лише кияни — з усіх куточків рідної країни всупереч усім перепонам і заборонам, долаючи все, зібрались ті, в кого не згасла іскра надії, віра в майбутнє Батьківщини!

«Промерзло все…
Навколо сніг, зима,
Навколо ніч,
Холодна, крижана…
Та вже звучить
Мелодія нова,
Встають майбутнім
Нові імена!
Скресають ріки,
Греблі рве вода,
Старе змива,
Зміта без вороття!
То Рід, наш Бог,
Зійшов до нас з Небес!
І мій народ
Прокинувся, воскрес!
Народ новий
Піднявся і постав
У Світлі тім,
Якого ще не знав!,
Бо над Майданом
Сяйво неземне,
В очах, в словах
Щось дивне і святе!
Завмер Майдан,
Гуде, не спить земля,
Чекає люд,
Як факели серця!
А ти летиш,
Летить твоя душа,
І поряд всі,
І Україна вся!
....................
Життя одне,
В житті єдиний шанс:
Таке в житті
Буває лише раз!
Щасливий той,
Хто на Майдані був,
Хто подих Бога
На собі відчув!»

Сходження Роду — це не просто небувале дійство, це освячення і благословення на Шляху Даному, це дороговказ у майбутнє, це самоусвідомлення кожного українця себе часткою, клітинкою етносу, дерева Роду і водночас усвідомлення того, хто ти є і навіщо ти прийшов на цю Землю!

Щоб глибше відчути і зрозуміти те, що відбувалося тоді на Майдані і що відбувається нині, повернемося до порівняння Роду з деревом. Всі бачили і знають, як зростає, як розвивається дерево. Спочатку це один пагін, потім з’являються бокові гілочки, що в майбутньому стають могутніми скелетними гілками. Та головною точкою, напрямком росту в дерева залишається центральний пагін. Доки він росте, росте й дерево, починає хворіти та засихати — засихає і вмирає дерево.

Колись, давним-давно, десятки тисяч років тому зійшло на Світ Божий дерево білої раси. За історичними пам’ятками і різного роду свідченнями відбулася ця подія на території Причорномор’я — в басейнах рік, що впадають у Чорне море: Дунаю, Дністра, Бугу, Дніпра, Дону і Кубані. Називаємо ту прадавню цивілізацію трипільською. Розросталась трипільська цивілізація в усі боки, утворюючи великі «скелетні гілки», а саме: романо-германську на захід, угро-фінську на північ, тюркську на схід і ірано-кавказьку на південь. Центральною ж гілкою, точкою росту, залишалась і залишається слов’янська. Але, як і в дерева, у кожної скелетної гілки є свої могутні пагони, свої точки росту, що визначають подальшу форму і будову дерева, шляхи його розростання. Такою скелетною, тепер уже гілкою-пагоном, в романо-германській людності є Німеччина, а боковими — Італія і Англія. В угро-фінському відгалуженні, понівечена історією, пригнічена, з майже втраченою життєздатністю, є Карелія в Росії, а боковими — Фінляндія, Мордовія й Естонія. Тюркська гілка також втратила центральну точку росту, в деякій мірі пов’язану з Туркменистаном, натомість пішли досить могутні бокові гілки: татари в Росії, що називають себе «росіянами» (за генетичними ознаками крові більшість населення Росії є тюрками), Туреччина й Узбекистан. Ірано-кавказька гілка має досить потужну центральну точку в Ірані-Аріані і бокові в Афганістані та на Кавказі (Грузія). На чолі ж слов’янської була і залишається Україна з боковими напрямками росту, що пов’язані з Хорватією, Польщею і Словаччиною (точніше, з Чехословаччиною, з гілкою подвійного пагона).

Що ж такого особливого є в трипільсько-українській гілці, що визначає її роль у розростанні всього дерева білої людності?

У всього, що існує в цьому світі, в тому числі і в кожного Роду, є своє призначення і свій Шлях Даний у розвитку планетарного людства. Визначити й усвідомити своє призначення можна за особливими, характерними рисами, що вирізняють раси, етноси і роди між собою. До особливої риси українства належить «першопрохідництво»; не загарбання, а пошук нових територій життєздатності і життєдіяльності. Українці завжди були першопрохідниками не лише в пошуку і заселенні чорноземів на всіх континентах Землі, а й в інтелектуальній і духовній сферах буття, в суспільних відносинах і в Космосі. Саме першопрохідництво, проростання в невідомі, неосвоєні людством території і вершини буття вимагає універсальності, винахідництва, творчості, уміння пристосовуватися до будь-яких зовнішніх умов. Усе це накладає свій відбиток на тип і характер мислення і, відповідно, на мову спілкування, бо якою мовою користуємося, такою і мислимо, такі й результати мислення та творчої думки. Тож маємо одну із найгармонійніших мов у світі при її спрямуванні на пошуки і першопрохідництво. І все це при тому, що винайдене на новому місці має бути передане в спадок дітям шляхом застосування довершених технологій вчительства.

Як бачимо, все перелічене і є доказом того, що саме українському Роду призначена роль першопрохідництва і пошуковості у визначенні подальшого напрямку зростання і руху білих народів.

Особливо яскраво цю роль можна було бачити під час «сходження Роду», коли вся Європа буквально «прикипіла» до екранів телевізорів, відчуваючи внутрішнім зором і слухом, що саме там, на Майдані, відбувається дійство, яке визначатиме на десятки і сотні років долю не лише України, а й білої людності взагалі.

Що ж такого сталося тут, у центрі Енеї — Європи? Чому погляди всіх мешканців Європи були прикуті до подій в Україні? А тому, що саме тоді і саме там, на Майдані Незалежності, можна було спостерігати і відчути надзвичайне явище-дійство: сходження Роду до своїх дітей, до свого народу; торжество і єднання соборної Душі і Духу Майдану, Духу України, що народився і засяяв, запалюючи серця мільйонів і вселяючи в душі людей надію і сподівання на космічне майбутнє України!