Лекції

Статті та лекції В.Ю. Шевцова, які не увійшли (або увійшли частково) у книги. Увага, певні матеріали можуть повторюватися в інших розділах сайту.


1. Живий, розумний Всесвіт

1. Для розуміння природи будови Всесвіту згадаймо сутність загального закону збереження:

Щось не може виникнути з нічого і перетворитись у ніщо.

Тож спитаймо: чи може живе виникнути, народитись із неживого? Не може. Чи може розумне народитись із нерозумного? Ні, не може. А тому:

Всесвіт, як цілісна система, живий і розумний.

Не може виникнути щось із нічого, з того чого не було і не існувало. Розумне може виникнути лише з розумного, а живе – з живого. Згадаймо слова Ісуса Христа:

Від духу – дух, від плоті – плоть! Або: хто не народжений з Гори, той не може ввійти в Царство небесне!

Всесвіт живий і розумний від найменшої складової і до меж самого Всесвіту. Коли людство шукає позаземні цивілізації, то воно шукає не розум і життя, а собі подібних істот. Показовою в цьому відношенні є притча про двох карасів.

Притча про двох карасів. В одній водоймі зустрілися якось два карасі.

Один питає другого: а ти чув до чого додумалися наші вчені карасі?. Вони стверджують, що за межами нашої планети – водойми можуть існувати інші водойми і що в них може розвинутись життя? А якщо там життя, то там можуть бути і карасі іншого розуму і іншої цивілізації! От якби зробити ракету (звичайно заповнену водою), то ми б змогли полетіти у Всесвіт, знайти братів по розуму, обмінятись знаннями і технологіями! Ми б знали, що ми не одинокі у Всесвіті!..

А в цей час на березі, на гілочці над водою, співає соловейко, ось тільки ця пісня не зрозуміла для карасів, для них це просто природний шум…

Тоді ж, на іншому боці водойми, ще один карась, священик, звертається до своїх прихожан, показує на образи і каже: І створив бог карася по образу і подобі своїй!

2. Одним із надзвичайно важливих принципів у будові Всесвіту є принцип надлишковості, згідно з яким

Для вирішення якої завгодно задачі необхідно мати надлишок у всьому, що необхідне для вирішення даної задачі.

Цей принцип відомий ще із школи під визначенням коефіцієнту корисної дії, що завжди менший за одиницю, бо в усякому процесі завжди присутні втрати енергії, інформації, інструменту, ресурсів, виконавців, того, що необхідне для досягнення мети.

В досвіді людства цей принцип відомий під назвою «теорема Ешбі» та «теорема Гьоделя».

Теорема Ешбі: для керування літальним апаратом необхідно мати систему керування, що структурно і функціонально буде складнішою аніж сам літальний апарат.

Теорема Гьоделя: Засобами системи неможливо довести непротирічність даної системи.

Для доведення непротирічності системи необхідно використати зовнішню інформацію. Наприклад: для доведення непротирічності математики можна використати фізику. Але як тільки об’єднаємо ці два розділи знань в один, як знову для обґрунтування непротирічності вже цієї системи необхідна нова інформація ззовні.

3. Із принципу надлишковості витікає принцип ієрархічності в будові Всесвіту:

Розумну систему (об’єкт, істоту) може створити лише ще складніша, ще розумніша.

Людина не може створити не лише складнішу і розумнішу систему за себе, але навіть тотожню собі!

Для «створення» людини необхідно мати складнішу і розумнішу систему, ніж вона, а для останньої - ще складнішу і т.д.

Для створення Всесвіту необхідно мати «Систему» складнішу і розумнішу за Всесвіт.

Наслідком ієрархічності в будові Всесвіту є те, що

Людина (і людство) займають лише свою розумну нішу в живому, розумному Всесвіті.

4. Коли мова йде про Всесвіт як про живу і розумну систему (об’єкт, істоту), маємо говорити про обмеженість його існування у просторі і часі.

Обмеженість і замкнутість Всесвіту витікає із «принципу консервативності:»

Для виконання системою (об’єктом) покладених на неї функцій (задачі) необхідно щоб в цій системі на час виконання задачі зберігались незмінними ті параметри (властивості, структури, процеси), що необхідні для вирішення задачі.

Щоб ніж різав – треба мати гостре лезо; щоб птах літав – він повинен мати дієві крила.

Властивості, структури, постійні значення фізичних параметрів, закони збереження, співвідношення та тому подібне, все що зберігається незмінним до кінця вирішення задачі називається «інваріантами «.

Система, в якій хоч один параметр залишається незмінним за яких завгодно умов до завершення задачі, називається консервативною.

Щоб ми користувались знайомими правилами математики, законами фізики та інших природних наук, необхідно щоб усі процеси протікали в декартовому просторі, інваріантами якого є:

- прямі осі координат залишаються прямими,

- одиниці відліку по осях незмінні (метр скрізь має бути метром),

- кути між осями завжди 90°, або сума кутів у трикутнику дорівнює 180°.

Зміна хоча б одного із інваріантів приводить до зміни геометрії простору і законів, що діють в ньому. Але це був би вже інший Всесвіт і інше життя в ньому.

Простим прикладом консервативної системи може бути консервна банка з огірками, для якої інваріантами є закони збереження кількості огірків, загального об’єму компонентів у банці, загальної концентрації солі і т.д. Але з моменту відкриття банки ці закони вже не виконуються – система перестала бути консервативною.

5. Отже, виходячи з наявності чисельних інваріантів у нашому Всесвіті (законів збереження, властивостей, структур, констант), маємо говорити про Всесвіт як консервативну і, відповідно, обмежену систему в просторі і часі.

Обмеженість не означає абсолютну замкнутість. Система може бути обмеженою по одних параметрах і необмеженою по інших.

Для параметрів, значення яких не змінюється в консервативній системі, можна сформулювати закони збереження, наприклад: закон збереження енергії, закон збереження кількості руху або імпульсу, закон збереження маси або кількості заряду та їм. подібні. При цьому маємо пам’ятати, що закони збереження діють лише протягом часу виконання задачі консервативною системою.

Обмеженість Всесвіту та притаманні йому інваріанти говорять про призначення Всесвіту ( і, відповідно, про мету його створення чи народження).

6. Коли мова йде про обмеженість існування Всесвіту в просторі і часі, не слід забувати, що простір і час, як і заряди (масовий, електричний, ядерний та т.п.), є лише проявами одного і того ж, що називаємо «матерією».

Із того. що ми називаємо матерією, людині відомі лише деякі її прояви, характерні для нашого Всесвіту, як консервативної системи. В залежності від призначення Всесвіту змінюється його будова, кількість координат простору і часу, особливості конструкції зарядів і їх взаємодії (іншими словами математики і фізика таких всесвітів буде відмінною від знайомих нам, від тих, якими ми користуємось)!

Консервативність системи по одних параметрах не впливає на інші. Так температура всередині банки з огірками така ж як і назовні – не зберігається, але це не впливає на виконання задачі.

Коли мова заходе про можливості людини в світлі теореми Ешбі-Гьоделя, то мається на увазі, що людина не може створити (штучно) іншу людину не як копію, а в цілісності зв’язків з оточуючим Всесвітом.

Геном людини розшифрувати можна, але для того, щоб вона жила і діяла, необхідно розшифрувати не лише структури всього живого, що в симбіозі з організмом людини складає саму людину, а й відтворити їх зв’язки з оточуючою Природою. І не лише на рівні тіла біологічного.

Як тут не згадати слова Індри, бога Небес, карми і часу, бога що знає минуле і бачить майбутнє:

Мені знайомий страшний розпад Всесвіту. Я бачив, як все знищується всякий раз знову і знову в кінці всякого циклу. В цей жахливий час кожен атом розпадається на первісні частини (складові, а не частки) вічності, з яких колись виникло все. На жаль, ніхто не порахує Всесвіти, які пішли безслідно, і виникнення нових, які знову і знову народжувались із безформенної безодні цих вод. Хто порахує минаючі епохи світів, що без кінця змінюють одна одну?

7. Надзвичайно важливим у функціонуванні й будові Всесвіту є принцип енерго-динамічної пари:

Якщо через два різних (хоча б по одному параметру) середовища пропустити потік якогось фізичного параметра, то в цих середовищах виникне кільце-потік іншого фізичного параметра.

На потоці отриманого фізичного параметра можна організувати (або вона виникає при необхідних умовах) наступну енерго-динамічну пару, на ній – наступну, і т.д.

З принципом енерго-динамічної пари пов’язаний ефект ентропії – втрати енергії на перебудову середовища та перерозподіл її на інші, пов’язані з даним потоком, енерго-динамічні пари.

Прикладами принципу енерго-динамічної пари в природі може служити кругообіг води при проходженні через атмосферу і воду потоку сонячного проміння. Вода, випаровуючись в океанах, переноситься атмосферою, випадає дощем і річками стікає назад в океан. Це кільце – потік маси води.

Якщо на потоці води поставити греблю, а в ній електрогенератор – отримаємо кільце електричного струму. На ньому можна поставити «греблю-електродвигун», що крутитиме стрічку транспортера і т.д.

8. Іншими словами в природі, як в єдиній цілісній, взаємопов’язаній системі енергія має перерозподілятись між всіма складовими до вирівнювання ії значення по всьому об’єму. Теж має відбутись і з іншими параметрами. Жоден параметр не може зберегти себе як інваріант ( незмінний параметр) і, відповідно, жодна система не зможе виконати свого призначення.

В той же час досвід існування і еволюції Всесвіту формулює незмінність, постійність значення відомих фізичних констант, як і законів збереження, що можливо лише при рівності балансу кількості енергії, що витрачається, кількості енергії, що надходить.

Для того, щоб у Всесвіті не змінювались параметри необхідні для його розвитку, щоб зберігались необхідні для цього інваріанти, через Всесвіт має протікати потік енергії незмінного значення (точніше значення, що забезпечує еволюцію і виконання задачі).

І це називається енергетичним приводом Всесвіту. Приводом із-за меж нашого з вами Всесвіту.

9. Третьою складовою, без якої неможливо народження і еволюція Всесвіту, є інформація (закони будови Всесвітів).

Всесвіт народжується завдяки інформації і розвивається завдяки «споживанню» інформації.

У Відичному світогляді наших прабатьків ця інформація носила назву Світу Праві.

Закони Світу Праві Будда називав «дхарми» і говорив, що навіть Боги підкоряються «дхармам».

Під інформацією ми розуміємо різницю значень хоча б одного параметра в сусідніх двох точках простору або в миттєвостях часу, а тому весь Всесвіт являє собою «диск»(книгу), в якому кожна складова є водночас і інформацією.

Частина інформації після використання більше не потрібна, її необхідно «стерти» і «записати» на її місце нову на подальший розвиток Всесвіту. Для запису нової інформації використовується ефект ентропії, пов’язаний з енерго-динамічними парами і з перебудовою структур. Перебудова структур – це запис нової інформації, а тому формули розрахунку цих параметрів тотожні. Скільки інформації стирається, стільки ж записується нової.

10. Процес запису нової інформації побудований на тому ж принципі енерго-динамічної пари, а тому енергетичний привід можна називати енерго-інформаційним приводом Всесвіту (ЕІП).

На відміну від незмінної, базової, необхідної для побудови системи інформації, інформація, що спрямована на функціонування і розвиток, є змінною.

Всі закони і принципи будови Всесвіту є його базовою інформацією і вони існують, як інваріанти, до тих пір, поки існує Всесвіт. Потік інформації через Всесвіт несе лише інформацію на виконання задач задуму Творця.

Базова інформація по суті є «проектом» майбутньої системи. Якщо з проекту викинути хоча б «сторінку» – об’єкт не побудується. А тому пакет інформації, з якого не можна викинути жодного біта інформації, називається монадою, неподільною одиницею.

Кожна система, кожен індивідуальний об’єкт будується, виростає за інформацією закладеною в проекті. Монадою біоістоти є ДНК, монадою комп’ютера – проект його побудови.

Всупереч розповсюдженій думці про те, що ДНК відповідає за будову і функціонування істоти в цілому, необхідно говорити, що ДНК батьків несе інформацію лише на структури, на будову системи і на ії можливості, але не на «долю» самої системи. Комп’ютер може виконувати широкий спектр задач, але конкретний їх перелік буде залежати від програмного забезпечення і від тих питань, що вирішуються «творцем» .

На відміну від базової, незмінної інформації (ядра), її змінна частина, складає периферію і відповідає за розбудову системи в межах необхідних для вирішення задачі.

11. Важливим моментом у будові монади є те, що вона може бути простою, без включення в свій склад монад більш низького рівня, і складною, з їх включенням. Так монада - проект машини включає монади складових систем: двигуна, системи керування, систем життєзабезпечення і так далі. При цьому монади комплектуючих систем можуть входити як в «ядро», так і в «периферію» в якості елементів розбудови системи під задачу, що вирішується.

З ядром і периферією системи пов’язані статичні і динамічні «кільця «- конструкції.

Статичні, незмінні, будуються на загальному, постійному потоці енергії, в той час як динамічні мають короткочасові функції вирішення загальної задачі системою.

Будова і комплектація монад тісно пов’язана з тим же принципом енерго-динамічної пари, коли одні кільця-потоки будуються із блоків кілець-потоків нижчого рівня.

У Відичному світогляді три складових творення Всесвітів носять назви світу Наві (духу-енергії), або Ірію, світу Праві (законів і форм) і світу Макоші (матерії, дому матері). Об’єднані законом Троіці в єдине ціле вони утворюють світ Яві.

Триєдина сутність Всевишнього, природи Всесвіту і людини відображається космічним символом – „триглавом-трисилом».

Велике колесо крутить малі і, навпаки, малі кільця можуть крутити велике. В першому випадку ефект носить назву розбудови зверху, а в другому – знизу.

Використання готових монад-складових для побудови монади більш високого рівня називається принципом блоковості в будові Всесвіту.

12. Кожен складовий блок має залишатись незмінним до вирішення системою поставленої задачі. Інакше кажучи: час існування системи має відповідати часу виконання задачі, що стоїть перед нею.

Після виконання системою своєї задачі вона має «розпастись» до складових придатних для побудови подібних систем наступних поколінь. На принципі блоковості спочатку створюється Всесвіт, а потім функціонує як єдине ціле. У Відичному світогляді етапи творення Всесвіту відомі як «сім днів творіння». В перший день Творець створює речовину. На другий день – чотири стихії: вогонь (плазму), повітря, рідину (воду) і землю (кристали). На третій – приводить Всесвіт у рух, наділяючи його властивостями і почуттями. На четвертий день Він створює структури і форми, мінерали і об’єкти. На п’ятий день іде посів життя в матерію. На шостий день Всевишній народжує своє продовження – богів нижчих рівнів, відповідальних за будову і життя Всесвіту. На сьомий день Він створює людину по образу і подобі своїй.

Із принципу відповідності часу «життя» часу необхідному для виконання задачі витікає важливий наслідок: життя монади складового блоку довше в тій системі, тривалість виконання задачі якої довша.

Одноклітинні організми живуть недовго, але в складі багатоклітинних можуть існувати роками. При цьому, що важливо, вони отримують додаткові конструкції-модифікації, які стабілізують структури, але не можуть бути стійкими в умовах одноклітинного існування.

Розглянутий принцип відіграє вирішальну роль при визначенні часу існування організму і його систем.

13. У Відичному світогляді три складових творення Всесвітів носять назви світу Наві (духу-енергії), або Ірію, світу Праві (законів і форм) і світу Макоші (матерії, дому матері). Об’єднані законом Троїці в єдине ціле вони утворюють світ Яві».

Триєдина сутність Всевишнього, природи Всесвіту і людини відображається космічним символом «Триглавом-Трисилом»

Матерія, енергія і інформація є трьома складовими Всесвіту Явленого.

Троє в одному і одно, що вміщує в собі три – це принцип Троїці в будові Всесвіту.

Трьом світам відповідають три гуни, що зшивають складові Світу Явленого в єдине ціле: інертність, рух(енергія, активність) і гармонія (закони). Згідно з «принципом надлишковості» під Всевишнім ми розуміємо той величний образ, який за своєю складністю і можливостями перевищує об’єкт, що «створюється» чи «народжується» Всесвіт.

Коли мова йде про «народження» Всесвіту, то маємо згадати слова Творця: Я в вас, а ви в мені. Весь живий і розумний Всесвіт є лише частиною Того, кого ми називаємо Всевишній, так само як наше тіло є лише частиною нас самих, одягом нашої душі.

Зрозуміти і уяснити образ Творця людина не може, як не може зробити цього жоден бог, бо

обмеженою елементно системою можна зібрати, обробити і усвідомити лише кінцеву інформацію, а саме в межах, що не перевищують можливості нашого мозку.

Коли ж мова йде про створення Всесвіту, то тут більше підходе образ господаря, що сіє зерно в ґрунт. Господар турбується про рослину, що зростає, наглядає і доглядає її, але рослина-»світ» зростає за межами господаря.

Клітинка нашого тіла є ми і не ми. Вона болить і ми відчуваємо це, але як їй пояснити навіщо ми беремо в руку колючу троянду щоб подарувати її коханій людині?

Теж відноситься до якої завгодно частини Цілого, і до богів нижчого рівня, які є суть продовження втілення Творця.

14. Ми не знаємо і не можемо в принципі усвідомити мету творення чи народження Всесвіту, але виходячи навіть з того, що доступно нашому розуму, ми можемо стверджувати що:

весь Всесвіт, від атомів до зірок (і не лише), живий і розумний;

він має ієрархічну будову по розуму і складності;

як єдине ціле він побудований і живе за єдиними принципами і законами, а тому велике в малому, а мале в великому;

Пам’ятаєте вислів: в краплині води уже весь Всесвіт. Або коли Всевишній говорить: «Якщо ви звертаєтесь до іншої людини, то ви звертаєтесь до Мене!»

Всесвіт є лише матеріальним втіленням Того, кого ми називаємо Творцем, Його розбудовою в світі непроявленої, вічно існуючої матерії;

людина є лише «клітинкою» живого, розумного Всесвіту і має відноситись до всього, що її оточує, так, як відноситься до самої себе.

2. Принципи і закони будови Всесвіту

Все, що існує, будується і діє у відповідності до принципів закладених в основу світобудови.

Як говорив Г.Будда: навіть боги підкорюються дхармам – вічно існуючим законам будови природи.

Пізніше знаходимо подібний за змістом вислів у Гьоте:

Якби в свідомість людини не була закладена «матриця» кольорового бачення, людина б ніколи не побачила цей світ кольоровим, бо не існує пофарбованих атомів і пофарбованих променів світла.

Теж саме відноситься і до звуків людської мови. В коливаннях повітря немає ні любові, ні ненависті, ні болю, ні радості – все це наше, людське (і не лише) сприйняття оточуючого нас Всесвіту через «матриці» свідомості.

Пізніше ці «матриці» З.Фрейд назве «архетипами», а його учень К.Юнг «вічно існуючими ейдосами».

За іншою версією одночасно зі звуком надходить ще щось, не механічне; те, що сприймається через «духовний» канал.

Але при розбудові різних світів використовуються не всі існуючі в природі закони і принципи, а лише ті, що відповідають задуму Творця.

До законів і принципів, що обумовлюють будову даного світу слід віднести:

-  ті, що загальні для всіх світів (або вихідні);

-  ті, що притаманні поставленій задачі, меті творення;

-  ті, що відповідають за процес рішення задачі;

-  ті, що охоплюють простір рішення задачі і впливають на перебіг процесу;

-  ті, що відповідають кінцевому результату рішення задачі .

До загальних відноситься, перш за все, принцип Троїці: Все існуюче трисутнє і несе в собі матеріальну (структурну) основу, інформаційну (розум,свідомість) і духовну складові (під духовною складовою в подальшому будемо розуміти те, що надає існуючій матерії властивості життя).

Закон Троїці відстежується у багатьох наслідках:

-  кожна система (об’єкт, істота) переживає (проходить) три стадії: становлення, зростання і набуття необхідних для виконання задачі рис функціонування, життєдіяльності в межах стійкості виконання задачі, та стадію згасання, розпаду, завершення;

-  в якому завгодно процесі присутні три якості (три гуни): активності (або сили, що спонукає дію), інертності (або протидії активності) і гармонії що поєднує всі складові процесу в єдине гармонічне ціле ( в фізиці ця якість називається когерентністю всіх структур і процесів).

Із даного наслідку витікає інший, а саме: світ творився, твориться і буде творитися в минулому, сучасному і майбутньому.

В фізиці активність і інертність ототожнюються із співвідношенням між стаціонарністю і рухом, між потенціальною енергією U і кінетичною енергією W (маючи на увазі, що потенціальна енергія це завжди енергія взаємного розташування взаємодіючих структур, а кінетична енергія - це енергія руху, змін, перебудови).

Якщо W – структура стаціонарна (тверда), якщо W=U – структура перехідна, текуча (рідинна), якщо W>U – спостерігаємо процес перебудови структур.

Другим визначальним фундаментальним принципом будови Всесвіту є принцип енерго -інформаційної пари:

Якщо через два різних (хоча б по одному фізичному параметру) середовища пропустити потік якогось фізичного параметра то, при його переході в друге середовище, утвориться потенціал ( різниця значень) одного або кількох фізичних параметрів, що, в свою чергу, ініціює утворення замкнутого кільця потоку цього (або цих) параметрів.

Дія енерго-інформаційної пари може бути як зверху вниз (від складних структур до простих, від Метагалактики до атомів) і знизу вверх (від атомів до зірок і Метагалактики, коли маленькі «колеса» елементарних часток крутять більші, а ті ще більші). На користь першої гіпотези говорить потік енергії від ядер галактик до зірок, від зірок до планет і т.д. На користь другої версії «дивна» синхронність всіх фізичних явищ в Метагалактиці (видимому для спостережень Всесвіті), а також незмінність значень спінів (моментів кількості руху) всіх елементарних часток.

Подібні колективні явища можуть бути лише в випадку, коли енерго-інформаційний потік «досягає « кожної точки нашого трьохвимірного простору в одну і ту ж мить часу. Останнє можливе лише при умові рівності шляху до кожної точки Всесвіту від витоку енергії. Модель, що задовольняє цій вимозі, подібна до кола (двовимірний простір), до поверхні сфери (трьохвимірний простір), до трьохвимірної поверхні чотиривимірної сфери і т.д. (маючи на увазі що одновимірне коло обмежує площину, двохвимірна площина – трьохвимірну сферу, трьохвимірна поверхня – чотирьохвимірну). Модель трьохвимірної поверхні чотирьохвимірної сфери добре вписується в модель Всесвіту, що розширюється, але не має центру розширення (кожна точка поверхні сфери, що розширюється, може вважатись центром розширення поверхні).

Іншими словами: потік одного фізичного параметра через два різних середовища народжує кільце потоку іншого фізичного параметра. Даний ефект носить назву енерго-інформаційної пари (ЕІП).

Чому не просто енергетичної (чи енерго-динамічної) пари а енерго-інформаційної? Справа в тому, що під інформацією ми розуміємо різницю значень хоча б одного фізичного параметра в двох точках простору, або в двох миттєвостях часу. Потік якого завгодно фізичного параметра переформовує фізичне середовище (через яке він тече) під себе, змінюючи його структуру. Зміна структури – це стирання попередньої інформації і формування (запис) іншої (нової) інформації.

На принципі енерго-інформаційної пари побудовані всі структури і процеси в природі.

Енерго-інформаційний привід Всесвіту «крутить» «кільце» Метагалактик, на ньому утворюються «кільця» галактик, на галактичних – зоряних систем і т.д., якщо розглядати даний процес з точки перерозподілу енергії. Але можливий і протилежний процес: ЕІП, що перетинає тривимірну поверхню чотиривимірної сфери в одну і ту ж мить крутить елементарні частки, ті атоми і так далі по ступенях організації матерії.

Для функціонування ЕІП необхідно мати відповідне середовище. Тому наступним загальним принципом будови Всесвіту є принцип Короленка-Кюрі (К-К):

Якщо в середовище помістити об’єкт, то об’єкт переформує середовище, або навпаки: середовище переформує об’єкт під себе.

Ще на початку ХХ сторіччя письменник Короленко сформулював цей принцип по відношенню до людського суспільства наступним чином:

Якщо принца оселити в конюшні, то він не заспокоїться доти, доки не приведе її до стану, придатного для життя. Але якщо поселити конюха в палац, то він теж не заспокоїться, доки не перетворить палац на конюшню.

Існує глибинний зв'язок між внутрішнім станом об’єкта (людини) і оточуючим середовищем. Якщо в думці людини «смітник», то вона не заспокоїться, доки не перетворить своє помешкання в «смітник» також. Цього вимагає третя гуна – гармонії., а в фізиці принцип когерентності (гармонійного зв’язку всіх процесів і структур в природі).

Принцип Короленко-Кюрі відноситься не лише до взаємодії об’єкта з середовищем, але й до взаємодії потоку з середовищем, потоку з потоком, середовища з середовищем.

За принципами Троїці, ЕІП і К-К формуються всі процеси в природі, при тому, що ці принципи проявляють себе в різних ситуаціях по різному і відомі, як наслідки, під іншими назвами.

До принципів причетних до ЕІП і визначальних для протікання процесів відносяться:

-  принцип експоненти;

-  принцип оптимальної дії;

-  принцип надлишковості (наслідок принципу К-К);

-  принцип зворотного зв’язку .(він же кар(м)и через повернення до початкової події в колообігу ЕІП);

-  принцип розвитку по спіралі ( самовідтворення);

-  принцип максимуму і мінімуму виробництва ентропії в нестаціонарних і стаціонарних процесах;

-  принцип інертності (гіроскопічності, цементації) і його доповнюючий;

-  принцип протидії;

-  принцип відповідності часу функціонування (життя) часу виконання задачі;

-  принцип еволюції (розвитку і пристосування);

-  принцип концентрації і розсіювання;

-  принцип компенсації (в консервативних системах для інваріантних величин);

-  принцип невизначеності (для неінваріантних параметрів);

-  принцип інваріантності;

-  принцип когерентності.

Ведучи розмову про «принцип експоненти» відчуваєш захоплення від простоти і невимірної «геніальності» цього принципу:

Швидкість процесу пропорційна потенціалу на дану мить.

Примітка: в математиці похідна від експоненти є експонента: (ex)'=ex.

Зауваження: потенціали бувають як структурні, так і кінетичні.

Зауваження: твої можливості завжди пропорційні тому ресурсу, який маєш. Інша справа – чи можеш ти ним скористатись.

На принципі експоненти будується один із найбільш досліджуваних в математиці і фізиці (відповідно і один з найбільш відомих) принцип оптимальної дії (в дещо звуженому вигляді він має назву «принцип найменшої дії», або ПНД):

Сума (інтеграл) різниці між кінетичною і потенціальною енергією в кожну із миттєвостей якого завгодно процесу буде найменшою. І це стосується всіх відомих процесів у природі.

Поясненням сутності ПНД є те, що він є результатом двох експонент: від структурного і кінетичного потенціалів. Прикладами можуть бути рух маятника або рух космічного апарата в полі тяжіння Землі та т.п.

Результатом дії принципу експоненти ( і відповідно ПНД) є те, що всі відомі функції можна розкласти в ряди гармонійних (тригонометричних: sin, cos...) функцій. Можливість представити фізичні процеси в вигляді результату гармонійних функцій носить назву хвильового принципу:

Всі процеси, що мають у своєму складі потенціальну і кінетичну складову, мають і хвильові компоненти в кожну мить їх протікання.

Іншими словами, в рішенні рівнянь, що описують такі процеси, окрім експонент завжди будуть присутні ще й гармонійні складові (тригонометричні функції).

Хвильовий принцип діє не лише в середовищах незалежних від людини, але й в процесах суспільного середовища.

Зауваження: при визначенні середовищ незалежних від людини, маємо не забувати, що весь Всесвіт живий і розумний, і що його розвиток підкоряється незмінним вічним принципам.

Які завгодно зміни в природі носять назву «рух». Зміни можуть бути внутрішніми (всередині системи) і зовнішніми ( зміна стану системи чи об’єкта відносно зовнішніх структур). При розгляді стану об’єкта необхідно мати на увазі, що без взаємодії з зовнішнім середовищем параметри системи, що характеризують її назовні (на границі), не змінюються, не залежать від змін всередині.

Рух об’єкта може бути поступальним і обертовим. При поступальному русі напрямок руху не змінюється (відсутня перпендикулярна напрямку руху складова зовнішньої дії). При обертовому русі частина, чи всі складові об’єкта рухаються навколо центра системи, або штучно зафіксованої точки (точка опори, вісь обертання і т.п.).

Під центром системи розуміються центри рівноваги по якомусь фізичному параметру, що визначається за правилом моментів.

Під моментом фізичного параметра розуміють добуток значення самого параметра на відстань до центру системи.

Прикладами центрів систем може бути центр тяжіння,центр тиску, центр площі, точка (лінія) математичного очікування і т. д.

Обертовий рух може бути еліптичним, або круговим (частковим випадком еліптичного): рухом у взаємно перпендикулярних напрямках і може розглядатись як результат хвильового руху. При незмінному значенні відстані до центру обертання, або при r=const, r можна представити як:

r2=a2+b2=(r cos φ)2+(r sin φ)2=r2(cos φ2+sin φ2),

де проекції r змінюються за хвильовим принципом.

Примітка. В загальному випадку еліптичного руху картина та ж сама, але дещо складніша для опису.

Дію хвильового принципу можна спостерігати повсюдно, в тому числі і при розгляді функцій розподілу ймовірності (в статистиці та теорії ймовірностей), а також у теорії випадкових процесів (ілюстрацією може бути ефект Шноля в біології).

При незмінності енергії в хвильовому русі (сума кінетичної і потенціальної складових незмінна: W+U=const), повне значення енергії можна знайти по квадрату амплітуди коливань – або по значенню одної складової, коли інша дорівнює нулю.

lekcia-2-fig-1

Чисто поступальний, як і чисто обертовий рух, в природі зустрічається не часто, і розглядається окремо тоді, коли другою складовою можна знехтувати. При їх значеннях одного порядку спостерігається гвинтовий рух, рух по спіралі, або вихровий рух.

Про те, що електромагнітна хвиля є результатом саме такого руху, можна судити вже по тому, що енергія хвилі знаходиться як:

E2+H2=const,

де E – електрична, потенціальна складова, а H – магнітна, кінетична складова.

Механізм вихрового руху є визначальним для утворення потенціальних стаціонарних і кінетичних структур в будові природи (стаціонарних коли центри систем не змінюють взаємного розташування і кінетичних, коли спостерігається їх відносний рух в рамках системи більш високого порядку). До кінетичних відносяться також вихори, що існують не завдяки консервативності системи, а завдяки рівності балансу енергії, що приходить і віддається. До останніх відносяться вихори в повітрі і воді. Подібні вихори рухаються до тих пір, поки притік фізичного параметра являє собою вихор-хвилю.

Вихрова природа світла і утворення з нього елементарних часток речовини за наявності необхідної для цього енергії та значень інших фізичних параметрів носить ще одну цікаву назву: принципу «Сварги», або «свастики» від слова «Свастя» - світло.

Сварга – це вихор «зламаного» сонячного проміння; світловий вихор, що творить світ речовини.

На вихровому ефекті формується ефект зворотнього зв’язку:

Під зворотнім зв’язком розуміють вплив попередніх параметрів кільця ЕІП на його наступні через зміну параметрів середовища, або через вплив на утворюючий «кільце» потік фізичного параметра.

При цьому необхідно мати на увазі, що вплив може бути як позитивним (на збільшення потоку параметра), так і від’ємним, гальмуючим.

По відношенню до біосфери чи людського суспільства,діяльність і життя яких будується на принципі енерго-динамічної пари (кільце якої являє «вихор»), а також зважаючи на те, що параметри цього «вихору» змінюються в часі (в залежності від структурних змін середовищ, в яких виникає ефект ЕІП), говорять про принцип «розвитку по спіралі». При цьому, спіраль розвитку не обов'язково є прогресивною, бо все залежить від потоку енергії ззовні і від розбудови самого кільця ЕІП в даному середовищі!

Вплив параметрів кільцевого (вихрового) потоку параметрів ЕІП простежується не лише в детермінованих процесах, а також і в тих, де результатом дії кількох (або багатьох) різних чинників (аргументів) є стохастичний (непередбачуваний) процес. В цьому випадку говорять про дію «закону (іноді принципу) arccos-cа», коли замість рівноймовірного, із багатьох варіантів результату, ймовірність одного стає на деякий час більшою. Даний ефект не є передбачуваним і залежить від механізму формування кінцевого результату.

Іншими словами: вплив початкових умов на процес формування результату статистичного процесу може бути відстеженим лише на перших «кроках процесу». В цьому випадку зміна значень початкових (вихідних) параметрів процесу не впливає на кінцевий результат, значення якого обумовлюється лише механізмом (фізикою) самого процесу (так званий «ефект Матфея»).

Даний закон (arcos) відомий під висловами: успіх породжує успіх, біда кличе біду, у кого є, тому і дано буде та т.п. Найчастіше вихід на авансцену «закону arсcos-са» зобов’язаний втручанням у процес якоїсь зовнішньої причини – детермінанти.

Вплив втручання на результат випадкового процесу відомий під іншим прислів’ям: стукайте і відкриють, шукайте і знайдете, просіть і дано буде.

З іншої сторони даний ефект, що отримав назву «ефекту Матфея» (за висловами в Євангелії від Матфея), відомий під принципом концентрації і розсіювання:

У кого є, тому і дано буде, у кого немає – у того і останнє відніметься.

Взаємозв'язок принципів ЕІП і К-К обумовлює два важливих принципи, що відомі під назвами «максимуму виробництва ентропії» і «мінімуму виробництва ентропії». Згідно з принципом Короленка-Кюрі потік фізичного параметра перебудовує середовище під себе (і навпаки). Але на перебудову середовища необхідно затратити енергію. Витрачена енергія на перебудову середовища називається «ентропією» (так само як і відтік енергії за межі системи зі змінами структур системи). Згідно з принципом максимуму виробництва (втрат) ентропії (енергії) витрати енергії максимальні під час перебудови середовища.

Яка завгодно перебудова є перехідним процесом від одної структури до іншої. Процес перебудови називається нестаціонарним, а тому принципи максимуму і мінімуму виробництва ентропії можуть бути сформульовані дещо інакше:

Виробництво ентропії (втрати енергії) максимальне в нестаціонарних процесах і мінімальне в стаціонарних.

Коли ж середовище перебудовано у відповідності до потоку, енергія витрачається лише за межі системи і тоді говорять про мінімум виробництва ентропії (втрат енергії);

Втрати енергії (виробництва ентропії) в стаціонарних процесах мінімальні.

Процесу перебудови середовища відповідає принцип протидії:

Енергія в стаціонарних процесах витрачається лише на підтримку параметрів середовища і потоку через нього.

Всяка дія породжує рівну собі, але протилежно спрямовану протидію.

Протидія сприймається як стійкість попереднього стану (або структури), як інертність в поступальному русі, як гіроскопічність в обертовому, жорсткість, «цементація» та т.п. в різних процесах, і часто сприймається як принцип консервативності всіх явищ у природі.

В фізиці це третій закон Ньютона: кожна сила породжує подібну із знаком мінус, або F=-F.

lekcia-2-fig-2Третій закон Ньютона це і закон балансу водночас, за яким зміні потенціальної енергії відповідає рівна їй зміна кінетичної. Оскільки зміні обох енергій відповідає один і той же шлях, то це і буде F=-F.

За законом цілісності (нерозривності) простору існування об’єкта при його переміщенні з одного місця в інше на його заміщення має прийти тотожня конфігурація матеріальності, переміщення якої сприймається як протидія. Мається на увазі те, що реакція на переміщення відбувається лише під час зміни стану (витрат енергії на цю зміну) системи (деформація простору і його відновлення)!

Одночасно протидія, інертність є своєрідними компенсаторами, що врівноважують, роблять динамічно стійкою систему, що змінюється:

Всякому порушенню стійкості, нейтральності, симетрії об’єкта відповідає доповнююча його до нейтральності конструкція (принцип компенсації) (як пуансон доповнює матрицю і навпаки).

Наступним принципом, що визначає параметри процесу, є:

Час існування (життя, функціонування) об’єкта відповідає часу виконання задачі покладеної на цей об’єкт.

При цьому слід мати на увазі, що спочатку об’єкт (система) створюється під конкретну задачу, а потім даний об’єкт (чи подібний йому) може виконувати інші задачі, час виконання яких не обов’язково відповідає початковій. Останнє зауваження відноситься перш за все до діяльності людини.

Якщо даний об’єкт стає елементом системи, час функціонування якої відрізняється від часу функціонування даного об’єкту, то час його «життя» змінюється і буде відповідати часу необхідному для виконання задачі системою. Так одноклітинні організми з часом існування від хвилин до кількох годин у складі багатоклітинного організму можуть існувати роками.

З точки зору принципу ЕІП (енерго-інформаційної пари) існування кільця потоку, ініційованого іншим потоком, відповідає часу дії цього потоку (потоку що утворив ЕІП). Окрім того, кільця ЕІП, що продукуються потоком фізичного параметра, знаходяться в гармонійному (когерентному) співвідношенні між собою. Всі природні процеси та явища пов’язані між собою як гра різних музикальних інструментів (принцип когерентності) під час виконання музичного твору.

Наслідком поєднання ЕІП і принципу К-К є ще один принцип еволюції (для «неживих» систем відомий під принципом Ле-Шательє):

Система, що знаходиться під впливом зовнішніх факторів розвивається (переформовується) в напрямку зменшення дії цих факторів.

Як бачимо, це той же принцип Короленко-Кюрі, але сформульований для визначення напрямку розвитку, еволюції системи.

При переформатуванні об’єкта (системи) під нові умови процес може йти як у напрямку ускладнення, так і в напрямку спрощення. Еволюція об’єкта залежить від енергетики процесу, на якому побудоване «кільце» життєдіяльності об’єкта, бо саме від енергетики залежить послідовність (і складність) ЕІПар, побудованих на основоутворюючому потоці. (принцип фрактальності процесів і структур).

Під фракталом розуміють подрібнене, ламане (або: куди не подивись скрізь одне й теж саме).

Перебудована під процес структура є фрактальною.

Кожна структура відтворює себе в даному середовищі або до меж середовища, або (в необмеженому просторі) до межі енергії, що може бути задіяна на перебудову середовища. При наявності неврівноваженості нових структур – на їх підтримку.

По відношенню до ієрархії ЕІП, що утворюються (розбудова) послідовно одна на одній, їх розмноження залежить як від наявності необхідних ресурсів в середовищі, так і від залишкової енергії необхідної для побудови наступного кільця ЕІП.

При розгляді принципу компенсації замість руху зарядів в середовищі можна розглядати «рух дірок», що залишаються від зарядів. Цей ефект аналогічний теоремі Гауса-Гріна, згідно з якою параметри, властивості і їх зміни всередині об’єкта продукують відповідні зміни параметрів на його поверхні. Розглядаючи те, що на поверхні, можна отримати відповідь на те, що відбувається всередині.

При розгляді принципу компенсації необхідно звернути увагу на те, що так само як взаємодіють між собою об’єкти, точно так (але як дзеркальне відображення) взаємодіють їх компенсатори. Якщо недостатньо ліків, то за допомогою хоча б одної молекули можна створити багато «матриць» у відповідному середовищі (одним з яких може бути вода) з тим, щоб уже через них подіяти на матриці «вірусів» з наступним впливом останніх на самі віруси.

Ще одним важливим принципом світобудови є принцип концентрації і розсіювання:

Зростання значень якого завгодно фізичного параметра в визначеній області відбувається до межі перевищення значення кінетичної енергії відносно величини потенціальної, після чого спостерігається його розсіювання.

Той же ефект можна спостерігати і при постійному значенні кінетичної енергії, але при зниженні величини потенціальної енергії системи.

Концентрація якогось параметра в окресленому просторі зумовлюється не лише співвідношенням кінетичної (W) і потенціальної енергії (U): WU, а ще й щільністю заповнення, при умові, що кожна складова заповнення має W

Розглядаючи принцип концентрації і розсіювання, необхідно мати на увазі, що значення U може обумовлюватись як законами тяжіння, так і штучно створеними бар’єрами на поверхні простору концентрації (фізично, в просторі, в часі, інформаційно і т.д.).

Зауваження: при розгляді «фізичних « бар’єрів маються на увазі бар’єри параметрів, що розглядаються в традиційних курсах фізики. В дійсності все, що існує має трактуватись в рамках фізики живого розумного Всесвіту..

Ефект розсіювання не є абсолютним (точніше безмежним), а лише в рамках системи більш високого порядку, що має своє значення U (потенціальної енергії).

З ефектом концентрації і розсіювання тісно пов'язаний ефект критичного значення одного фізичного параметра чи їх комплексу (якщо функція залежить від декількох змінних). В різних розділах знання ці критичні значення отримали назву критичної маси, критичної концентрації, порогу переходу, критичних границь і т.п.

Перераховані визначення правомірні для всіх процесів і явищ при рівності значень кінетичної і потенціальної енергій, при балансі їх витрат і надходжень по визначальному параметру, або по їх комплексу.

З поняттям критичних значень асоціюється принцип переходу кількості в якість і навпаки, а також принцип інваріантності для консервативних систем:

Кожна організована система може існувати і виконувати покладені на неї функції за умови незмінності визначальних для рішення задачі параметрів (які носять назву інваріантів системи).

Особливим принципом світобудови можна назвати «принцип невизначеності», згідно з яким:

Точне визначення одного параметра пов’язане з неможливістю точного визначення попутнього, доповнюючого параметра.

Принцип невизначеності відомий в фізиці як співвідношення невизначеності Гейзенберга, теорема Белла в теорії інформації, а також за висловом І.Христа: «Дух Божий присутній там, де відсутній, і відсутній там, де присутній «.

Інший варіант принципу невизначеності знаходиться у вислові: «він знає все про ніщо і нічого – про все».

Сутність невизначеності в тому, що людська свідомість (як і інформаційні можливості якої завгодно обмеженої системи) обмежена. І якщо людина займає більшу частину свідомості більш загальною інформацією, то менше залишиться на деталі і навпаки. Аналогія в погляді людини з висоти польоту, звідки вона бачить багато, але в загальному вигляді без деталей, а якщо спуститься на Землю – бачитиме все детальніше, але не матиме ніякого уявлення про оточуючий її світ.

Фізика цього принципу заклечається у тому, що на відміну від консервативних систем, в яких значення інваріантних параметрів зберігаються, у відкритих системах, або взаємопов’язаних консервативних (як два «басейни» одних параметрів між собою)за час вимірювання, та за рахунок зміни «консервативності» під час взаємодії з приладом, параметри системи змінюються.

Не доповнюючи систему «приладом» ми не можемо нічого сказати про значення її параметрів, але доповнення уже змінює параметри «системи», що розглядається.

Цікава аналогія в цьому відношенні з теремою Гьоделя: Засобами системи не можна визначити непротирічність даної системи. Для цього необхідно «протестувати» її засобами іншої системи (наприклад математику фізикою). Але як тільки ми доповнимо систему, що розглядається, іншою, як їх сукупність теж не може бути визначена як непротирічна і т.д.

Необхідною умовою протікання якого завгодно процесу є територія функціонування системи, територія життєдіяльності (ТЖД):

Під ТЖД слід розуміти суму фізичного, інформаційного і духовного просторів, у тому числі їх поєднання, яке дає можливість виконати задачу, що стоїть перед системою.

Під ТЖД необхідно розуміти не лише фізичний простір, а, перш за все, функціональний.

Територія життєдіяльності селянина – це ділянка землі з деякими ресурсами біосфери; для вченого основна складова – інформаційний простір, для священика – духовна сфера.

Простір життєдіяльності і його складність за принципом Короленка-Кюрі залежить від складності і функцій об’єкта життєдіяльності.

Відповідно до будови Всесвіту, його троїчності в кожному об’єкті, знаходять своє відображення і всі складові. При функціонуванні в середовищі з конкретними параметрами об’єкт має відповідати цьому середовищу, а тому монада об’єкта має нести в собі «програми « життєдіяльності в даному середовищі.

Під монадою розуміємо структурно- і інформаційно-неподільне забезпечення будови та функціонування системи (чи об’єкта).

Кожна монада має забезпечити виконання майбутнього класу задач. Разом з програмами забезпечення життєдіяльності програми виконання задач становлять проект об’єкта, який під час свого функціонування зможе пристосуватись до зовнішнього середовища і сформувати в ньому ТЖД.

Всі об’єкти біосфери Землі мають бути пристосовані під умови Землі (під ії параметри) і тому мати подібні програми життєзабезпечення.

Монада є ядром системи, а програми під варіативність середовища і варіативність задач – периферією, надбудовою, змінною частиною інформаційного (а пізніше і матеріального) забезпечення виконання задачі.

Співвідношення між стабільною частиною і варіативною визначається числом золотого перетину φ. Особливістю цього числа, як основи розвитку процесу, є те, що при φ спостерігається затухання, при φ=0,618 - стабільність, а при φ>0,618 - розвиток, але при умові стабільності, незмінності на даний момент значення ядра, та його зростання при зростанні периферії.

Мається на увазі, що пропорційно зростанню ядра має зростати і периферія, та навпаки. Якщо ж значення варіативної частини перевищить значення (1-φ), то система деградуватиме внаслідок стохастичності та втрати енергії і інформації на непродуктивні варіанти, якщо ж це значення буде менше (1-φ), то система або «зупиниться», або буде «цементуватись», стане інертною, непристосованою і це теж призведе до її деградації.

Особливістю кожної монади є те, що вона має розбудувати себе за рахунок зовнішнього середовища (втілитись матеріально) з одночасною зміною під себе зовнішнього середовища.

Розбудова монади до об’єкта відбувається за фрактальним принципом (так само як і перебудова зовнішнього середовища під виконання задачі).

Монада створює зразки майбутніх структур, які, генеруючи собі подібні конструкції, розбудовують як системи життєзабезпечення, так і ТЖД монади.

Першозразок, за яким фрактально відтворюються подібні, чи першоматриця, що «штампує» подібні конструкції, відноситься до центрів дії. По відношенню до центру дії фрактал прагне захопити весь «вільний» простір, а тому його розповсюдження відбувається за принципом Гюйгенса.

Формування фронту Гюйгенса – це формування сферичної поверхні, що при мінімальній площі охоплює максимальний об’єм (за умови руху фронту від початкового центру дії в n-вимірному просторі).

Схема формування фронту Гюйгенса – та ж сама, що й формування нормального розподілу ймовірності в просторі та Пуассонівського в часі (за схемою Паскаля визначення коефіцієнтів бінома Н’ютона). З цієї ж схеми витікає правило моментів (математичного очікування, центру дії, рівнодіючих параметрів та т.п.),а також правило середньоквадратичного відхилення від математичного очікування (моментів інерції різних параметрів: маси, площі та інших фізичних параметрів).

Розподіл параметра в радіальних напрямках формує круг або сферу, в результаті чого в розподілі Гауса (нормальному) з’являється число π, а швидкість перерозподілу параметра в просторі і часі пропорційна потенціалу в сусідніх точках простору і часу, що дає в розподілах ймовірності число е ≈ 2,7 (експоненту).

Кожна точка фрактала (хвиля за Гюйгенсом) є центром, джерелом подальшого формування фрактала (наступної хвилі).

Завдячуючи тому, що кожна точка фрактала є «центром» незалежно від початкової конфігурації фрактальної структури (джерела), уже через кілька кроків розвитку фрактальна структура в необмеженому просторі набуває сферичної форми.

В багатьох процесах, побудованих за фрактальним принципом, результат процесу не залежить від початкових умов, а залежить лише від фізичного механізму закладеного в основу процесу.

Характерною особливістю яких завгодно сферичних конструкцій є мінімум поверхні при максимумі об’єму .

Співвідношення між евклідовим і сферичними просторами задається трансцендентним числом π (як співвідношення довжини кола чи площі поверхні сфери і відстані до центра r).

За фрактальним принципом формуються розподіли ймовірності: нормальний Гауса в просторі і пуасонівський у часі.

2π=2πr/r, де r - довжина кола. Якщо π, отримуємо сферичну геометрію Рімана, якщо π>0,314 - гіперболічну геометрію Лобачевського. В цьому відношенні число π нагадує число φ. Якщо π - периферія по відношенню до ядра зменшується - цементація, консервативність, недорозвиненість процесу. Якщо ж π>0,314 - все навпаки: периферія більша за ядро, процес стохастичний і мало прогнозований.

При дії ЕІП «кільце» (об’єкт, система), що утворюється, буде консервативною системою. В консервативній системі змінюється лише один, або кілька визначальних параметрів, що відповідають за розвиток і еволюцію, за виконання задачі. Значення всіх інших параметрів не змінюється. Зберігаються і по відношенню до них формулюються закони збереження (але при однорідному потоці часу). Доповнююча до дії енергія в однорідному потоці часу теж буде сприйматись як постійна, і по відношенню до неї можна формулювати закон збереження енергії.

Кожне кільце ЕІП є консервативною системою, а «структура» його дії – блоком у будові природи. З малих блоків складаються більші, з останніх – ще більші. І це носить назву принципу блоковості в природі.

На початку ХХ сторіччя Е.Ньотер сформулювала знамениту теорему:

Кожному закону природи відповідає свій вид симетрії (і навпаки).

Для параметрів, що не входять в перелік інваріантів (незмінних параметрів на час консервативності) спостерігається асиметрія.

Закону збереження енергії відповідає однорідність часу; закону збереження кількості руху (імпульсу) – однорідність простору, моменту кількості руху – ізотропність простору і т.д.

У Всесвіті нашого помешкання діють принципи і закони консервативної системи. Наявність законів збереження говорить про те, що по параметрах збереження наш Всесвіт є замкнутою консервативною системою, в той час як по «асиметричних параметрах» – відкритою.

До параметрів з порушенням симетрії відносяться простір (через ефект несиметричності обертового руху), час ( з односпрямованістю з минулого в майбутнє) і магнітне поле ( з якостями вихрового, обертового руху).

В той же час поєднання обертового руху з магнітним полем перетворює процес в симетричний, незалежний від спрямованості у часі.

Повертаючись до принципу компенсації, приведені порушення симетрії можна пояснити тим, що порушення просторової симетрії компенсується порушеннями часової і зарядової (та навпаки). (Сказане є відомою теоремою СРТ у фізиці).

Як зазначалось вище ЕІП вищого порядку породжує ЕІП (пари) нижчого рівня. Ті, в свою чергу, ще нижчого і т.д. В той же час блоки-цеглини нижчого рівня можуть використовуватись як цеглинки для більш високого рівня будови систем і об’єктів (не лише зверху вниз, а й знизу вгору). При утворенні речовинного Всесвіту кінетична енергія переходе в потенціальну будови речовини шляхом розбудови малими ЕІП великих, а при його руйнації, при перевищенні кінетичної енергії над потенціальною, процес іде в зворотному напрямку.

Наслідком принципу блоковості в будові природи є те, що при розпаді, руйнації системи остання розпадається, але лише до рівня стабільності складових одного з рівнів організації, після чого вони використовуються як блок для розбудови систем більш високого порядку.

Цікавим наслідком фрактальної розбудови ЕІП і структур, що їм відповідають, є те, що кільце одної ЄІП в рамках материнської ЄІП має набагато менший простір функціонування і може легко переміщуватись в просторі материнської. Цей ефект називається принципом проникності, прозорості в будові матерії.

Блокова природа організації матерії з необхідністю наявності потенціалів (через «+» і «-», «N» і «S» та т.п.) при різнополярній конструкції зборки забезпечує стійкість системи. Саме тому в природі спостерігається дія принципу подвійності:

- як в системі, що розвивається;

- так і на межах зборки систем.

Як наслідок система може бути описана ( і відновлена) як «знизу», так і «зверху» (як з одного «боку», так і з іншого).

Ще одним наслідком є відомий ефект лікування «подібного подібним» (пуансон матрицею і навпаки), або ж заміною пуансона на пуансон і матриці на матрицю (незалежно від того, що розгядається: процес, структура чи об’єкт).

1. Інваріанти Шляху Даного

Щоб зрозуміти роль і призначення «символів» і знаків у житті людини і Всесвіту, згадаймо важливий принцип світобудови:

Для того щоб система виконала поставлену задачу (досягла мети), необхідно щоб із самого початку вона мала достатній (мінімальний або критичний) запас ресурсів, технологій, виконавців…(всього, що необхідно для рішення задачі). Цей «запас» визначається числом критичного порогу (критичної маси, критичного запасу інформації і т.д.), який для природніх процесів в багатьох випадках визначається числом золотого перетину φ. Якщо система не має достатнього, критичного запасу вона «зруйнується», не виконає свого призначення.

Сходження Роду

2004 рік. Листопад, передзимок. У серці України, в Києві відбувається щось незвичайне. На вулицях більше мільйона люду! І не лише кияни — з усіх куточків рідної країни всупереч усім перепонам і заборонам, долаючи все, зібрались ті, в кого не згасла іскра надії, віра в майбутнє Батьківщини!

«Промерзло все…
Навколо сніг, зима,
Навколо ніч,
Холодна, крижана…
Та вже звучить
Мелодія нова,
Встають майбутнім
Нові імена!
Скресають ріки,
Греблі рве вода,
Старе змива,
Зміта без вороття!
То Рід, наш Бог,
Зійшов до нас з Небес!
І мій народ
Прокинувся, воскрес!
Народ новий
Піднявся і постав
У Світлі тім,
Якого ще не знав!,
Бо над Майданом
Сяйво неземне,
В очах, в словах
Щось дивне і святе!
Завмер Майдан,
Гуде, не спить земля,
Чекає люд,
Як факели серця!
А ти летиш,
Летить твоя душа,
І поряд всі,
І Україна вся!
....................
Життя одне,
В житті єдиний шанс:
Таке в житті
Буває лише раз!
Щасливий той,
Хто на Майдані був,
Хто подих Бога
На собі відчув!»

Сходження Роду — це не просто небувале дійство, це освячення і благословення на Шляху Даному, це дороговказ у майбутнє, це самоусвідомлення кожного українця себе часткою, клітинкою етносу, дерева Роду і водночас усвідомлення того, хто ти є і навіщо ти прийшов на цю Землю!

Щоб глибше відчути і зрозуміти те, що відбувалося тоді на Майдані і що відбувається нині, повернемося до порівняння Роду з деревом. Всі бачили і знають, як зростає, як розвивається дерево. Спочатку це один пагін, потім з’являються бокові гілочки, що в майбутньому стають могутніми скелетними гілками. Та головною точкою, напрямком росту в дерева залишається центральний пагін. Доки він росте, росте й дерево, починає хворіти та засихати — засихає і вмирає дерево.

Колись, давним-давно, десятки тисяч років тому зійшло на Світ Божий дерево білої раси. За історичними пам’ятками і різного роду свідченнями відбулася ця подія на території Причорномор’я — в басейнах рік, що впадають у Чорне море: Дунаю, Дністра, Бугу, Дніпра, Дону і Кубані. Називаємо ту прадавню цивілізацію трипільською. Розросталась трипільська цивілізація в усі боки, утворюючи великі «скелетні гілки», а саме: романо-германську на захід, угро-фінську на північ, тюркську на схід і ірано-кавказьку на південь. Центральною ж гілкою, точкою росту, залишалась і залишається слов’янська. Але, як і в дерева, у кожної скелетної гілки є свої могутні пагони, свої точки росту, що визначають подальшу форму і будову дерева, шляхи його розростання. Такою скелетною, тепер уже гілкою-пагоном, в романо-германській людності є Німеччина, а боковими — Італія і Англія. В угро-фінському відгалуженні, понівечена історією, пригнічена, з майже втраченою життєздатністю, є Карелія в Росії, а боковими — Фінляндія, Мордовія й Естонія. Тюркська гілка також втратила центральну точку росту, в деякій мірі пов’язану з Туркменистаном, натомість пішли досить могутні бокові гілки: татари в Росії, що називають себе «росіянами» (за генетичними ознаками крові більшість населення Росії є тюрками), Туреччина й Узбекистан. Ірано-кавказька гілка має досить потужну центральну точку в Ірані-Аріані і бокові в Афганістані та на Кавказі (Грузія). На чолі ж слов’янської була і залишається Україна з боковими напрямками росту, що пов’язані з Хорватією, Польщею і Словаччиною (точніше, з Чехословаччиною, з гілкою подвійного пагона).

Що ж такого особливого є в трипільсько-українській гілці, що визначає її роль у розростанні всього дерева білої людності?

У всього, що існує в цьому світі, в тому числі і в кожного Роду, є своє призначення і свій Шлях Даний у розвитку планетарного людства. Визначити й усвідомити своє призначення можна за особливими, характерними рисами, що вирізняють раси, етноси і роди між собою. До особливої риси українства належить «першопрохідництво»; не загарбання, а пошук нових територій життєздатності і життєдіяльності. Українці завжди були першопрохідниками не лише в пошуку і заселенні чорноземів на всіх континентах Землі, а й в інтелектуальній і духовній сферах буття, в суспільних відносинах і в Космосі. Саме першопрохідництво, проростання в невідомі, неосвоєні людством території і вершини буття вимагає універсальності, винахідництва, творчості, уміння пристосовуватися до будь-яких зовнішніх умов. Усе це накладає свій відбиток на тип і характер мислення і, відповідно, на мову спілкування, бо якою мовою користуємося, такою і мислимо, такі й результати мислення та творчої думки. Тож маємо одну із найгармонійніших мов у світі при її спрямуванні на пошуки і першопрохідництво. І все це при тому, що винайдене на новому місці має бути передане в спадок дітям шляхом застосування довершених технологій вчительства.

Як бачимо, все перелічене і є доказом того, що саме українському Роду призначена роль першопрохідництва і пошуковості у визначенні подальшого напрямку зростання і руху білих народів.

Особливо яскраво цю роль можна було бачити під час «сходження Роду», коли вся Європа буквально «прикипіла» до екранів телевізорів, відчуваючи внутрішнім зором і слухом, що саме там, на Майдані, відбувається дійство, яке визначатиме на десятки і сотні років долю не лише України, а й білої людності взагалі.

Що ж такого сталося тут, у центрі Енеї — Європи? Чому погляди всіх мешканців Європи були прикуті до подій в Україні? А тому, що саме тоді і саме там, на Майдані Незалежності, можна було спостерігати і відчути надзвичайне явище-дійство: сходження Роду до своїх дітей, до свого народу; торжество і єднання соборної Душі і Духу Майдану, Духу України, що народився і засяяв, запалюючи серця мільйонів і вселяючи в душі людей надію і сподівання на космічне майбутнє України!

Де ви знаходитесь: Лекції