Виховання і освіта

Одним із важливих принципів будови Всесвіту є принцип критичного порогу (критичного значення визначального параметру). Згідно з цим принципом система, що не має (або не набула) необхідного запасу ресурсного забезпечення (матеріалів, енергії, інформації, інструментарію, технологій, виконавців), або «критичного», не зможе виконати поставлену задачу і перейде в стан «хаосу», «сміття» (зруйнується). Тож кожен об’єкт, кожна система, що має виконати конкретну задачу, мають з самого початку мають той ресурс, що необхідний, в тому числі те інформаційне наповнення, яке можна назвати програмним забезпеченням, або долею, Шляхом Даним.

В «живій» природі найчастіше значення критичного порогу зумовлене золотим перетином – числом φ (φ = 0,618…). Все інше, можливості вибору і варіацій на Шляху Даному знаходиться в області (1-φ) = 0,38… від максимального наповнення життя. Та, не завжди на досить значні можливості виявлення людини надзвичайно рідко хто-небудь їх використовує. Найчастіше люди «пливуть за течією» не шукаючи власного шляху в житті.

Народжуючись людина уже має свій, притаманний лише їй ресурс у вигляді її тіл-струкрур і відповідаю чого їм програмно-інформативного наповнення. І в той же час на кожному поверсі буття у людини є поле власних рішень, поле пошуку, діяльності і варіацій на Шляху Даному. Зміст цього пошуку, наповненість і якість Земної школи залежить від її виховання і навчання, від того, що в ній «сховано» і  чим освічено її життя.

Від самого початку життя людини визначається її «Шляхом Даним», ядром якого, кінцевою ланкою, є вирішення задач заради яких вона прийшла на Землю. І все, що їй дається для цього визначає її можливості. В усі часи Шлях людський пролягав між трьох понять: можу, хочу, треба. Надалі можливості від народження і можливості що людина отримала в результаті своєї зовнішньої розбудови наповнюють поняття «можу».

Під зовнішньою розбудовою людини слід розуміти її фізичну розбудову (фізичний інструментарій, технології, помешкання), ментальну (знання) і духовну (перш за все творчості).

Але «можу» в силу плинності і варіативності життя Всесвіту в цілому (свобода волі, умовно в межах (1-φ), присутня на всіх його поверхах) не завжди відповідає поняттю «треба» на даний момент. Більше того, багато в чому людина повинна вирішувати питання, що взагалі виходять за межі її Шляху. В цьому випадку домінуючим в життя стає не «можу» і не «хочу», а «треба».

Іноді життя вимагає «копати» лопатою «безмежне поле», а іноді трактором орати маленький огород.

Поняття «треба» як і поняття «можу», ділиться на «треба» для вирішення задач Шляху Даного і «треба» для вирішення найчастіше передбачуваних задач даного моменту. Теж саме відноситься і до третього поняття «хочу». Але на відміну від попередніх «хочу» має одну складову як необхідність поповнення життєвого (по всіх «тілах») ресурсу, а друга забезпечити запас, краще всього «безмірний».

«Хочу» відноситься до принципу розбудови території життєдіяльності і має два напрямки (вектори): розбудова від φ до одиниці (оптимуму) – це позитивний напрямок і понад одиницю – що потребує вкладу ресурсу в те, що не буде використане і перетвориться з часом в «сміття», але забере дуже важливі ресурси для розбудови життя в цілому.

Всі три складові (можу, хочу, треба) відносяться до кожного з «тіл» людини, і кожне з «них» має своє φ (золотий перетин) і ту частину яку необхідно розбудувати під «задачі системи». саме до цієї частини і відносяться такі важливі поняття як «виховання « іі «освіта».

Розбудову  кожного з «тіл» можна розглядати в трьох аспектах: внутрішньої, системної розбудови, та зовнішньої – під задачі і під функціонування в даному середовищі. Під внутрішньою розбудовою будемо розуміти поповнення «ядра-φ» до «критичного» рівня і будемо називати цю складову «генотипом». Розбудову людини в плані пристосування до умов життя і праці «фенотипом». Розбудову під суспільство – «соцтипом», розбудову під задачу – «особистістю».

Розбудова «генотипу» процес надзвичайно повільний (поки що людством не контролюється) і займає «історичні» відрізки часу спів розмірні з періодами життєдіяльності етносів. «Генотип» формується зовнішнім середовищем і задачами призначеними даному етносу. Мається на увазі, що людина повинна відповідати тим комунікаціям які забезпечують її інформацією, енергією, іншими необхідними життєвими ресурсами. В даному відношенні «генотип» споріднений з поняттям «родові гімни» (родового дерева) і відіграє роль не лише фізичної складової, але й «програмного» забезпечення (матриці, ейдосів, дхарм, архетипів і т.п.) відповідаю чого генетичним структурам.

На дещо спрощеному прикладі вказані аспекти можна представити як розбудову якоїсь машини. Чим складніша задача – тим більше «доробок» необхідно зробити в системах внутрішнього забезпечення функціонування машини («генетичне» ускладнення), в системах що відповідають за життєздатність в зовнішніх умовах (фенотипна розбудова) і в системах призначених для виконання задачі (по відношенню до людини ця розбудова під задачу називається «соцтипом»).

Про «генотип» в народі кажуть «якщо вродилось «порося», то «свинею» стане, а «конем» - ніколи», «горбатого» могила виправить», та тому подібне. Про «фенотип» - «з ким поведешься, від того й наберешся», а про «соцтип» - особистість «хоч кілок на голові тяли – а він все одно своє робитиме».

Важливою особливістю «генотипу» є психотипи, а саме: холерики, сангвініки, флегматики і меланхоліки. У холериків процес збудження нервової системи привалюють над «хвилюванням», а тому холерики швидко «спалахують». У флегматиків усе «навпаки», а «сангвініки» врівноважені і витрачають енергію найбільш раціонально. Наявність, притаманність людині того чи іншого «психотипу» уже характеризує той клас задачі які вона здатна вирішувати (перш за все в часі).

Якщо порівняти людину з бігунами «на різні дистанції», то «холерики» мають бігти короткі, «сангвініки» - середні, а «флегматики» - довгі і марафонські.

Дещо в стороні знаходиться четвертий психотип – меланхоліки. Це тип закритий, немов би відсторонений від перебігу життя; тип, що перебуває в якомусь «очікуванні», без змоги втрутитись в перебіг подій.

«Генотип» визначає можливість виконати задачу як алмаз необхідний для того щоб огранивши його отримати «діамант». Огранка «алмаза» - це процес «виховання» і «освіти» у людини. Але якщо з самого початку замість алмазу маємо граніт, то скільки його не грани «діаманту» не отримаєш.

При наявності необхідного «генотипу», відповідаю чого поняттю «можу», формується фенотип, істота життєздатна як в природних, так і в соціальних умовах. Якщо природні умови впливають на облік людини, то соціальні на його ментальний і духовний стан. На формування фенотипу впливають не лише умови природи і суспільства на даний момент, а й штучно створені середовища під конкретну спрямованість формування людини. Подібні середовища створювались і створюються у вигляді «гітлерюгендів», «комсомолу», шкіл якими опікуються деякі «релігійні» організації «обрані богом». В подальшому цю складову фенотипу будемо називати соцтипом.

Вплив природних умов легко відстежити на прикладі північних народів, у яких для меншої втрати тепла має бути «мінімальна» поверхня тіла при «максимальному» об’ємі. У південних народів, щоб не було перегріву – все навпаки: довгі сухі ноги, руки, носи, вуха. Менш виражений вплив умов праці, але теж помітний: баскетболіст тягнеться вгору, а в шахтаря руки перетворюються в «лопати». Фенотип-соцтип легко відстежується в залежності від професії і виховання. Здалеку легко помітити «кришнаїта», «чекіста», «бізнесмена-єврея» (мається на увазі що генетично на рівні ДНК євреїв не існує), «комуніста» та їм подібних.

Соцтип в свою чергу ділиться на «етнічну» і «безлику» складові. До етнічної складової – етнотипу – відносяться ті, хто формується під впливом етнічних інваріантів і в подальшому є їх носієм.  До «безликої» складової відноситься та частина суспільства, яка виконує одні і ті ж функції суспільстві незалежно від етнічних особливостей (мови, етнокультури, генетичної спорідненості і т.д.), яка є свого роду «перекотиполем», яку Е.Кант називав цеглинками суспільства, що використовують свою роль незалежно від призначення будівлі ( точніше Кант назвав їх «сміттям» історії).

Кожний етнос (як і кожна держава, що є виразником інтересів того, чи іншого етносу) щоб зберегти свою ідентичність і не піти в «безвість», а виконати своє призначення має турбуватись про етнічне самовідтворення шляхом заохочуваності народжуваності дітей і їх виховання у відповідності до етнічних інваріантів.

Коли сучасні засоби світових комунікаційних систем насаджують інтернаціонально-безликі фізіологічні цінності в якості «демос-критичних», необхідно нагадати, що всякий вид інформації є зацікавленим; перш за все для тих, хто бажає все людство перетворити в безлике фізіо-«сміття» і панувати над ним.

Етнічне виховання (більш відоме як національно-патріотичне) будується, перш за все, на етнічних інваріантах, на тій основі, що є запорукою «Шляху Даного» етносу на планеті. Етнічним інваріантам відповідає етнічний міф, складовими якого є мова, «морально-етичний кодекс», приклади етнічного виховання (лицарі, богатирі, мудреці, провидці, святі, боги, позитивні і негативні герої як носії добра і зла, святості і гріха), фольклор і пісні, культи і традиції, історія, бачення свого майбутнього через призму етнічного призначення.

Варто нагадати, що до етнічних інваріантів українця відносяться:

-       комічність думки і пошуку;

-       творчість, винахідливість, пристосування;

-       гармонія в мові, в житті, в діяльності, у взаєминах з природою;

-       першопрохідництво і універсалізм;

-       вчительство.

В залежності від стану етносу наголос у етнічному вихованні надається технологіям захисту, виживання і самовідновлення; розбудови етносу і його території життєдіяльності; або ж використанню свого призначення. При цьому «школи» виховання (як помешкання душі і свідомості дитини) мають базуватись на етнічних інваріантах з наданням їм тої чи іншої вагомості. В школах етнічного захисту, виживання і самовідтворення домінантними мають бути рід, сім’я, дитинство, їх носії мами-берегині і захисники-лицарі.

В плані етнічної розбудови необхідно зосередити увагу на впровадженні етнічного міфу в якості основного інструменту виховання. Особливо важливою складовою етнічного виховання є привичка усвідомлення дитиною в якості невідємної життєдальної частинки етносу, бажання служити йому, захищати, бути провідником свого родового дерева в майбутнє.

Вагомості тим чи іншим питанням виховання надають технології повторюваності, необхідності, зацікавленості, колективності рішення задач, суспільно-етнічної орієнтації.

Етнічне виховання є важливою, але лише частиною процесу формування особистості. Не менш важливими є освіта і духовне становлення людини.

Освіта має бути розбудовою ментального тіла (свідомості) під «Шлях Даний» людини і включати в себе три обов’язкові блоки і один варіативний, по вибору самої людини. До обов’язкових мають входити базова шкільна освіта з формуванням базового світогляду, спеціалізована природнича чи суспільно виробнича і базова, вибраного напрямку спеціалізації індивіда.

В залежності від спеціалізації на Шляху Даному розрізняють манутипи людини. Різноманіття задач, що вирішується людством, породжує та оптимізує  різні типи мислення, як і різні структури свідомості. В навчальному процесі кожному манутиму відповідає і свій, пріоритетний принцип навчання:

-       по аналогії;

-       по образу і подобі;

-       асоціації;

-       моделювання;

-       ланки процесу;

-       екстраполяції назовні, модифікації по частинах, інтерполяції в середину;

-       системності і гармонії;

-       детермінізму і стохастичності (варіативності).

Початкова (шкільна) освіта має дати дитині розуміння себе і оточуючої природи, свого помешкання і суспільства, навчити загальним технологіям діяльності і виживання, пристосувати до зовнішніх умов. Школа має навчити не лише законам мови (і математики як її частини), але й правилам співіснування в суспільстві, в родині, в сімї.

Розбудовуючи світогляд дитини необхідно притримуватись основних принципів будови і життєдіяльності Природи ( і суспільства як її невід’ємної частини). Прикладом може бути принцип «заперечення-заперечення» і нове прогресивне, те що завжди заперечує старе і реакційне. Завтра виконає задачі, постаріє і само стане гальмом для зростання нового заперечуючи само себе.

Серед перерахованих принципів особливо важливим є принцип моделювання. Якщо подивитись допитливим поглядом, то можна побачити, що починаючи з перших кроків життя людина учиться на тому, що моделює оточуючий Всесвіт. З роками моделі стають все складнішими, але жодна з них не виходить за рамки того, що вже є в природі. По своїй суті життя людини є лише «Земною школою» навчання через моделювання.

Орієнтуючись у навчанні на той чи інший манути людини не слід забувати про кінцевий результат навчання (розбудова ментального тіла людини) залежить не лише від «даного богом», а ще й від безперервної праці рук, голови і серця. Поєднання різних принципів навчання з різновидами праці отримало назву «педагогічних шкіл». Результативність кожної з педагогічних шкіл залежить від «манутипа» педагога, від зовнішніх умов, рівня розвитку суспільства, його стану і пріоритетів, від привалюючого по манутипу кількості учнів у класі; від штучно створеного середовища і праці в ньому: творчої, технологічної, механічно-функціональної, колективної (на спільний результат) та індивідуальної.

Серед найбільш відомих у світі педагогічних шкіл багато українських. Прикладом можуть бути педагогічна школа Макаренка побудована на принципі «праці» і «результату» цієї праці; школа Сухомлинського – на творчій праці і «спілкуванні» з природою; Ішинського – на навчанні відповідно до здібностей і розуму та тому подібне.

Вивчаючи досвід різних педагогічних шкіл і захоплюючись їх результатами не потрібно механічно переносити його в інші класи, бо все залежить від набору складових навчального процесу в цілому.

Але в пошуках тої чи іншої складової виховання і освіти варто звернутись до творчості відомих педагогів. Якщо шукаєш «ключ мудрості» - звернись до Каменського і Сковороди, якщо «ключ обов’язку» - до Ушинського і Святослава Хороброго, «ключ до любові» знайдеш у Песталоцці і у Шевченка, «ключ відданості» - у Корчака, «ключ до серця» - у Сухомлинського, «ключ до самоусвідомлення» - у Макаренка. Багато важливого можна запозичити у Дистервега, Руссо, Шацького, Шаталова, Щетиніна, Лисенко(в)а, Ілвіна.

Якщо уявити свідомість людини у вигляді поля, то кожен предмет, кожна інформація займає якусь його частину. Це поле не безмежне і в один чудовий момент що поле засіяне і сіяти більше ніде. Добре якщо засіяне «добрим і вічним», а якщо там «виросли» «буряни»? І пересівати уже пізно. Явище «засіяного поля» називається «цементацією» свідомості. «Цементація» свідомості погана тим, що для виправлення ситуації треба «корчувати» все що виросло і посіяти заново (якщо це зробити не пізно і якщо ще можна сподіватись на якийсь результат).

Суттєвим моментом навчального процесу є «не перестаратись» («не переборщити»). В бажанні дати дитині якомога більше знань і технологій школи і університети часто нагадують сорок, які тягнуть до свого гнізда все «що блищить». Результат такого навчання нагадує повний мішок, в який накидано все підряд, найчастіше те, що ніколи не знадобиться (але на який затрачений час і інші важливі життєві ресурси).

Дитина, чи майбутній спеціаліст мають отримати перш за все те, що дозволить досягнути бажаного результату.

Ще одним моментом, на який варто звернути увагу, це на спрямованість навчання. Якщо галузь навчання перспективна, набуваюча силу і розквітаюча – необхідно більше уваги приділяти творчим технологіям в даному напрямку (більш вузька, але більш глибока спеціалізація). Якщо ж галузь вичерпала себе, або ж стабілізувалась і не має перспективи, то основну увагу треба зосередити на подальших напрямках, шукаючи найбільш перспективне продовження (таке навчання можна назвати «багатовекторним» і в деякій мірі «варіативним», пошуковим.

Звичайно, де б не навчалася людина і яку б суму знань вона не отримала, вона в принципі не може мати необхідну суму інформації для прийняття оптимального рішення. Рішення практично завжди приймається за неповної інформації, а недостатня інформація компенсується іншими компонентами, що відносяться до духовної сфери (тіла) людини. Компенсуючими елементами є гармонія, краса, зручність-комфортність, бажання досягнути результату, бажання вирізнитись, бути лідером та тому подібне.

Духовна складова, як і ментальна, потребує своєї розбудови і залежить від типу духовного тіла. По аналогії з манутипами, духовне тіло за принципами виховання душі можна розділити на:

-       художнє;

-       емоційне, чуттєве;

-       гуманітарне;

-       образотворче;

-       гармонійне.

В залежності від того що залишає глибший слід (має більшу вагомість у сприйнятті людиною) в духовному вихованні-освіті можна використовувати і мистецтво, і музику, і красу-гармонію природи та створеного людством, і відчуття співпричетності-людяності та інші духовні технології.

Шлях сходження взяти з Русі, або Вісті: Шлях до Вишнього стор. 21-24

стор. 186-201

Освітні технології в «Скарбниці» ст. 233-241

Проведений невеликий екскурс «в країну» «освіти і виховання» має надати не стільки інформацію про зміст цієї країни, скільки привести до думки творчого пошуку в даному напрямку. Нижче приведені ще деякі елементи виховного і навчального процесу, викладені в «Шляху сходження» людини, в роботі «від серця до серця» та в «Освітніх технологіях». Цікавими і пізнавальними в даному напрямку є також висловлювання великих мислителів і педагогів що приведені у додатку «Мудрість тисячоліть».

.